Повоєнний Краків оживав на театральній сцені завдяки таким центрам мистецтва, як театр “Багатела”, заснований видатними митцями, котрі прагнули відновити культурне життя міста після жахів Другої світової війни. Саме там народилася нова театральна традиція, а разом із нею – постаті, які навічно вписалися в історію польської сцени. Одна з них – засновниця повоєнного дитячого та юнацького театру Марія Біліжанка (Maria Biliżanka), терпляча вихователька, талановита акторка та видатна режисерка, яка була аніматоркою дитячого театру. Під її керівництвом відомі польські актори Роман Поланський (Roman Polański), Зофія Куцовна (Zofia Kucówna), Тадеуш Ломницький (Tadeusz Łomnicki), Віктор Садецький (Wiktor Sadecki) та Анджей Козак (Andrzej Kozak) зробили свої перші кроки на сцені, отримавши цінний досвід та натхнення від великої майстрині, пише krakowchanka.eu.
Дитинство, що стало театром
Марія Біліжанка народилася 19 січня 1903 року у Кольбушові поблизу Жешува у родині лікаря Еліаша Білліги. Пізніше згадувала, що їй було 5 років, коли вперше вийшла на сцену, з гордістю демонструючи барвисте краківське вбрання, щедро розшите стрічками. Першу роль отримала у постановці “Костюшко” у Рацлавицькому театрі. Це національне вбрання стало символом майбутнього покликання, яке визначило все подальше життя.
Доля змусила сім’ю переїхати до Кракова після смерті батька. Саме це місто, багате на театральні традиції й культурні ініціативи, стало для Біліжанки справжньою домівкою. Театральне хрещення відбулося у театрі міста Сосновець (Sosnowiec), куди вона вступила після закінчення Краківської міської драматичної школи імені Юзефа Вішньовського (Krakowska Miejska Szkoła Dramatyczna im. Józefa Wiśniowskiego). Там Марія провела два сезони на сцені, отримавши досвід роботи з різними жанрами та колективами.
Від традицій до відкриттів
У 1928 році Біліжанка повернулася до Кракова й отримала роботу у театрі “Багатела”, а згодом – у Загальному театрі (Powszechnego) на вулиці Райській (Rajskiej). Міжвоєнні роки стали періодом формування її художньої майстерності: пані заснувала власний театр, брала участь у політичному кабаре Адама Полевки (Adama Polewki), співпрацювала з одним із найвпливовіших діячів міжвоєнного театру Польщі Юліушем Остервою (Juliuszem Osterwą). Саме пан Юліуш запросив її керувати дитячою сценою у створеному шкільному театрі. Пані Біліжанка поставила кілька визначних вистав, з яких глядачам особливо запам’яталася “Робінзон Крузо” з декораціями Кароля Фрича (Karola Frycza).
Марія завжди визнавала, що театр став її найбільшою любов’ю, і прагнула залучити якомога більше глядачів, активно опановувала режисуру. Хоча перші кроки були нелегкими, бо доводилося створювати все з нічого. Пізніше жінка згадувала, що тоді без підтримки будь-яких органів влади збирала безробітних акторів, позичала гроші в ентузіастів, працювала майже цілодобово. Попри фінансові труднощі, її п’єси виходили яскравими та мали популярність, а кожен новий склад акторів отримував шанс проявити свої здібності. Особливо Біліжанка любила працювати з наймолодшими, бо вміла відточувати таланти, чітко бачила потенціал кожної дитини.
Магія на новому майданчику
Під час Другої світової війни Біліжанка спочатку переховувалася у селі Ропа (Ropa), а згодом – у Тарнові, де працювала домогосподаркою та доглядальницею як Марія Зелінська. До рідного Кракова повернулася лише у 1945 році й одразу вирішила відновити театр. Її призначили завідувачкою дитячого відділу Польського радіо, надали посаду у краківському Старому театрі, запросили викладати в акторській школі. Там вона створила гурт учнів “Весела Громадка” (Wesoła Gromadka), яка представила першу повоєнну виставу для дітей. Першим її повоєнним успіхом стала казка “Плаксун” (Beksa), написана власноруч і поставлена на сцені Старого театру за допомогою талановитих студентів.
“Весела Громадка” швидко отримала власний майданчик у колишній будівлі театру “Багатела”, який згодом перетворився на Театр юного глядача (Teatr Młodego Widza), потім – на Театр Розмаїтостей (Teatr Rozmaitości). Протягом 20 років Біліжанка очолювала цей театр, як художня керівничка та режисерка, виховала чимало майбутніх зірок. Завдяки їй на сцені дебютував відомий актор Тадеуш Ломницький, а кінорежисер Роман Поланський потім неодноразово згадував, що якби не Біліжанка, можливо, ніколи б не обрав таку професію.
Дитинство під світлом софітів
Тринадцятирічний Поланський відвідав екскурсію студією звукозапису, де Біліжанка, яка там працювала, поцікавилася його думкою щодо програми. Юний Роман без вагань заявив, що це “повний безлад”, і що він міг би зробити краще. Біліжанка запропонувала прийти на прослуховування. Хлопець прочитав підготовлений монолог і швидко став учасником радіогрупи, отримав перші уроки сценічної майстерності. Завдяки Біліжанці дебютував на сцені, а потім чудово зіграв у виставі “Син полку” головну роль, яка зробила його популярним.
Так само дебютував і Фердинанд Кіяк-Соловський (Ferdynand Kijak-Sołowski). Актор згадував, що саме Біліжанка зацікавилася сценарієм Марії Носек (Marii Nosek) “У будинку Ствоша” (W domu Stwosza), який інші театри відхилили, і дала Фердинанду одну з головних ролей. Була не просто наставницею, а талановитою педагогинею, яка бачила талант дитини й допомагала його розвинути.
Коли глядачі ставали учасниками
Марія Біліжанка майже все своє життя присвятила театру та роботі з молодими акторами. Вважала це своїм покликанням і не шкодувала сил, часу та зусиль заради мистецтва. Пізніше писала, що “молодь, яка пізнала шлях до соціального прогресу – це перше покоління нової театральної аудиторії, про яку всі мріяли”. Її вистави збирали глядачів різного віку. Кожна постановка приваблювала дітей, підлітків, батьків і педагогів, даруючи захоплення сценою і демонструючи, наскільки важливим може бути дитячий театр. Особливу майстерність Біліжанки відзначали й професіонали. Польський театральний критик і публіцист Ольгерд Єнджейчик (Olgierd Jędrzejczyk) писав, що за 15 років роботи Біліжанка створила свій унікальний стиль вистави, де головне – прямий контакт з юними глядачами.
Сама пані Марія була переконана, що дітей у залі слід залучати до дії, щоб вони відчували сцену, розуміли різницю між актором і персонажем. Її постановки не лише знайомили глядачів із театром, а й відкривали світ балету, музики та образотворчого мистецтва. Все це подавалося у зрозумілій, доступній формі. Польський театральний критик і педагог Валеріан Павловський (Valerian Pawłowski) зазначав, що Біліжанка володіє справжнім мистецтвом: вміє донести ідею театру до дітей так, що межі між сценою і глядачем зникають.
Серед найвідоміших вистав пані Марії – “Синій птах”, “Робінзон Крузо”, “Бідна жінка”, “Снігова королева”, “Цвіркун за димарем”. Особлива майстерність Біліжанки полягала у роботі з дітьми, які виконували головні ролі. Вона перетворювала складну, відповідальну роботу на гру, яка зберігала свіжість і природність маленьких акторів.
Театр і життя, які залишили слід
Біліжанка працювала у театрі майже до самої смерті, вона пішла у завсвіти у червні 1988 року. Ставила вистави для дітей і молоді не лише на сцені, а й для Польського радіо, зокрема у програмі “Радіо Громадка” (Radio Gromadka), для телебачення, співпрацювала з театрами в усій Польщі. Її режисерська спадщина величезна: понад 100 постановок, серед яких були і вдалі, і менш помітні експерименти. Але всі мали успіх у головних глядачів – дітей.
У колекції нагород Марії Біліжанки є Лицарський і Офіцерський хрести Ордену Відродження Польщі, Золотий Хрест Заслуги, але найголовнішою своєю відзнакою вона вважала Орден Усмішки (Order Uśmiechu). Це міжнародна нагорода, заснована у Польщі у 1968 році, якою відзначають людей, котрі зробили “значний внесок у щастя, добро та розвиток дітей”. Відрізняється від інших тим, що лауреатів обирають самі діти. І цю нагороду пані Біліжанка цінувала найбільше тому, бо отримала її від тих, кому вона присвятила все своє життя.