Коли у краківських театрах XIX століття підіймалася завіса, глядачки стежили не лише за грою акторів. Вони уважно розглядали сукні, зачіски, рукавички, прикраси та силуети. Те, що з’являлося на сцені, швидко ставало предметом розмов після вистав та визначало моду у Кракові. А вже місцеві кравчині перетворювали зразки театрального одягу на нове стильне вбрання для своїх клієнток, пише krakowchanka.eu.
У XIX столітті театр був важливою частиною життя міста королів. Сценічні образи популярних акторів поступово виходили за межі театру, а деталі оригінальних речей захоплено копіювали містянки. Тоді однією з найвідоміших законодавиць мод у Кракові була відома акторка Гелена Моджеєвська (Helena Modrzejewska). З нею успішно конкурували за увагу містян дві інші зірки – Адольфіна Зімаєр (Adolfina Zimajer) та Антоніна Гоффман (Antonina Hoffmann).
Мода у місті Краків: приклад Моджеєвської
Гелена Моджеєвська добре розуміла: на сцені глядач звертає увагу не лише на голос і гру. Тому завжди прискіпливо й ретельно формувала свій гардероб. Її сценічні перевтілення обговорювали, а сама акторка стала настільки популярною, що привертала увагу далеко за межами театру.
Моджеєвська не обмежувалася місцевими театральними майстернями. Вона зверталася до відомих європейських модельєрів і художників, а можливості у акторки були досить широкими. Відомо, що пані Гелена:
- замовляла сукні у паризькому Maison Worth – будинку одного з найвідоміших модельєрів XIX століття Чарльза Фредеріка Ворта;
- купувала вбрання у Duluc Maison – паризькому будинку сестер Орелі та Леонтін Дюлюк;
- привезла 65 валіз одягу після гастролей в Англії у 1885 році, цей гардероб обійшовся у майже 20 000 доларів;
- співпрацювала з художниками Владиславом Бендою (Władysław Benda) та Фелісьєном Ропсом (Félicien Rops).
Для краківської публіки така увага до одягу робила Моджеєвську помітною особою не лише під час вистав. Її образ легко запам’ятовувався, а сама акторка стала орієнтиром для жінок, які стежили за театром і модою. Так сценічне вбрання поступово вийшло за межі сцени та стало зразком, на який орієнтувалася місцеві модниці.
Вбрання зірки сцени Адольфіни Зімаєр
Модний вплив у Кракові не обмежувався Моджеєвською. Свою роль зіграла ще й Адольфіна Зімаєр. Акторка народилася у Львові, навчалася у Кракові, з 14 років грала в оперетах, водевілях та комедіях..
Зімаєр виступала у Львові, Кракові, Варшаві, Познані, Лодзі, зіграла понад 250 ролей не лише на батьківщині, а й за кордоном. До Кракова приїздила часто, грала здебільшого у Театрі Людовому (Teatr Ludowy). Краків’янки захоплювалися не лише грою Адольфіни, а й тим, як вона трималася на сцені та у повсякденному житті.
“Мода a la Zimajer” у Кракові
У випадку Зімаєр є рідкісний для історії театральної моди факт: джерела прямо згадують “моду a la Zimajer”. Це ім’я стало орієнтиром для жінок, які стежили за новинками вбрання. А сама зірка дуже ретельно формувала гардероб і для театру, і для життя поза сценою.
Акторка Міра Зімінська-Сигєтинська (Mira Zimińska-Sygietyńska) згадувала розмову із Зімаєр, яка розповідала, що купувала у Відні сукні, які раніше належали княгині Естергазі. Нібито княгиня вдягала їх лише один раз, після чого продавала. Цей штрих став ще однією легендою про чарівний образ Адольфіни Зімаєр.
Ще одна законодавиця мод Кракова
Цікаво, що у XIX столітті краків’янкам було, з кого брати приклад. Крім Моджеєвської та Зімаєр, задавала тон ще й Антоніна Гоффман (Antonina Hoffmann) – одна з найвідоміших акторок Кракова. Вона багато років грала на краківській сцені, працювала з режисером Станіславом Козьмяном (Stanisław Koźmian), творча колекція акторки налічувала понад 400 ролей.
Гоффман називали однією з головних представниць краківської школи акторської гри. На сцені вона робила ставку на природність, стриманість і жвавість без надмірної театральності. Популярність Антоніни була настільки великою, що прихильники всіх трьох зірок фактично розділилися на кілька таборів.
У гонитві за модою
Суттєвою допомогою модницям стали газети. Там у подробицях описували сценічні вбрання з коментарями фасонів та оригінальних деталей. Тому досвідчені кравчині могли відтворити потрібну модель для своїх замовниць.
Особливо раділи містянки можлиості скопіювати вбрання не повністю, а окрему його частину. Дорогу сукню було не обов’язково повторювали, вистачало інформації про характерний крій, тканину або деталі оздоблення. Потім варіант театрального вбрання краківські кравчині пристосовували до міських реалій, щоб жінки могли його носити не на сцені, а на балах чи під час візитів.
Поширенню таких копій також сприяли:
- світлини акторок у пресі;
- рекламні оголошення, де згадувалися відомі зірки сцени.
Так театральна мода поступово стала доступнішою для наслідування. Польки вже не мали потреби вивчати пропозиції паризького будинку моди, щоб скопіювати модне вбрання. Деякі краків’янки навіть купували квитки на вистави своїм кравчиням, щоб ті на власні очі побачили потрібну для замовниці сукню чи спідницю.
За чиї гроші шили театральний одяг?
Театральне вбрання у XIX столітті було не стандартним реквізитом, який отримували разом із роллю. Театри купували необхідний для сцени одяг значно рідше, ніж можна було б очікувати. Актори обирали речі і самі за них платили, тому зовнішній вигляд значною мірою залежав від їхніх фінансових можливостей та смаків.
Тільки великі театри Кракова, Варшави та Львова могли дозволити собі закупівлі за кордоном. Готові речі замовляли партіями, щоб використовувати їх у різних виставах. Такий підхід був вигіднішим за витратами, але висував обов’язкову умову: одяг мав підходити одразу для кількох вистав. Тому не завжди вбрання відповідало задуму конкретної ролі.
Відтак існувало кілька способів формування колекції сценічного одягу:
- замовляли у паризьких будинках моди – заможні акторки могли отримати речі, пошиті за найвищими тогочасними стандартами;
- купували у костюмерних майстернях – театральне вбрання виготовляли спеціально для сцени або формували з готового асортименту;
- шили самостійно – акторки зі скромними здобутками працювали самі або залучали до роботи рідних.
Розробляли сценічний одяг жінки-художниці, які часто вигадували дуже оригінальні моделі. Більшість таких речей намагалися пристосувати до різних вистав. Режисери навіть формували репертуар з урахуванням особливостей моди різних епох.
Така система залишала акторкам простір для власних фантазій. Вони могли самі обирати тканини, фасони, майстрів або навіть пошити сукню поза театральною майстернею. А для зірок краківських театрів одяг став тим важелем, який дозволяв регулювати вплив на міських модниць.
Захоплення та осуд – два боки однієї медалі
Цікавий парадокс тих часів: дорога сукня викликала захоплення, а приватне життя акторки – плітки. Тому зірки театральної сцени існували у цій постійній суперечності. З одного боку, містянки прагнули знати про них якомога більше й захоплено обговорювали та копіювали незвичайні вбрання. З іншого – краківське суспільство не поспішало приймати акторок як рівних. Їх називали “розкішними куртизанками”, хоча далеко не завжди це відповідало дійсності. Проте саме ці особистості поступово змінювали уявлення краківських міщанок про те, що треба вважати елегантним, бажаним і вартим наслідування.
Попри суперечливе ставлення аристократії, краківські акторки з’являлися у салонах, зав’язували знайомства, про них писали численні видання. Тому флер слави та публічності залишався незмінним, як і дивовижні жіночі образи, за якими захоплено слідкували краків’янки. У таких суперечностях і формувалася у XIX столітті жіноча мода у місті Краків, коли фактично першими моделями та законодавицями мод були саме популярні акторки театрів.