У переліку видатних психіатрів Польщі одне з лідерських місць посідає Антоній Кемпінський, який першим почав впроваджувати новий гуманістичний підхід у психіатрії та психотерапії. Він став одним із перших дослідників, кого зацікавили психологічні проблеми в’язнів концтаборів, написав 140 наукових праць під час роботи у психіатричній клініці Медичного коледжу Ягеллонського університету. Розробив метод глибоких бесід із пацієнтами, добився вагомих змін у ставленні до людей із розумовими або інтелектуальними психічними (ментальними) порушеннями з боку суспільства, пише сайт krakowchanka.eu.
Випробування дитинства та юності
Антоній Кемпінський народився у листопаді 1918 року у Долині Станіславівського воєводства, через пів року його родина покинула містечко через запеклі польсько-українські бої. Малого залишили з нянею, побоялися брати дитину у нелегку дорогу. Сім’я осіла у Бельську, згодом туди приїхала няня з маленьким Антонієм. Потім всі перебралися до Нового Сонча, де голова родини Тадеуш отримав посаду старости. Але після того, як до влади прийшов Пілсудський, Кемпінським знову довелося переїжджати. Цього разу вони обрали Краків.
Там хлопець закінчив Першу середню загальноосвітню школу ім. Бартоломея Новодворського, вступив на медичний факультет Ягеллонського університету. Коли почалася Друга світова війна, записався добровольцем до армії. Спробував прорватися до Великобританії через Угорщину, Францію та Іспанію, але його схопили при спробі перейти іспанський кордон. Так Антоній потрапив до концтабору Міранда де Ебро у франкістській Іспанії, де пробув 3 роки. Його випустили у 1943 році згідно з указом від Міранди де Ебро про звільнення всіх поляків і французів.
Тоді Кемпінський вирішив таки реалізувати свою мрію і дістатися до Великобританії. Влітку того ж року вже був у Шотландії, де закінчив курси пілотів й отримав направлення до Королівських ВПС. Але згодом переконався, що професія пілота не для нього і наприкінці 1944 року продовжив навчання на польському медичному факультеті Единбурзького університету. Після того, як у 1946 році здобув диплом, стажувався у декількох британських лікарнях.
Початок медичної кар’єри
У 1947 році Антоній повернувся до Кракова і влаштувався на роботу до психіатричної клініки Медичного коледжу Ягеллонського університету. Паралельно писав докторську дисертацію з електрошокової терапії, яку успішно захистив у 1949 році. Пізніше згадував, що повернувся додому зовсім іншою людиною, бо війна швидко позбавила усіх ілюзій. Але натомість допомогла визначити у своїх планах найголовніше.
У перші повоєнні роки польські психіатри зіткнулися з безліччю проблем, які не вміли тоді розв’язувати. Лікування наркотичними речовинами ще не знали, практикували здебільшого ізоляцію та електрошок. Знаючи про це, поляки не квапилися до медиків, крім того, чимало людей соромилися зізнаватися у тому, що у них проблеми з психікою. Але до професора Кемпінського приходити не боялися, до його кабінету завжди юрмилися величезні черги.
Таємниця методу Кемпінського
Сам професор великої таємниці зі свого методу не робив. Він став першим, хто почав практикувати глибокі бесіди з пацієнтами й поступово зумів зламати старі стереотипи. Люди припинили боятися психіатрів, а суспільство почало ставитися до таких пацієнтів без упередження. Кемпінський настільки вірив у свій метод, що це передавалося й іншим. Ділився досвідом з учнями, які були охочими до нових знань. Професор навіть створив у Кракові Клуб пацієнтів, який став своєрідним громадським центром.
Там практикував методи групової психотерапії, цінні розробки представив в Університеті Коперника у 1956 році. Саме Кемпінський добився запровадження у стаціонарах психлікарень пропускної системи. Вона полягала у тому, що пацієнти, чий стан не був небезпечним для інших, могли виїжджати до міста, носити у палатах звичний одяг, а не піжами. Дослідники зазначали, що видатного успіху у своїй роботі професор досяг завдяки вмінню налагодити контакти з хворими. Він давав їм відчуття, що кожна людина у світі цінна по-своєму, щиро поважав тих, хто боровся з кризами, не втомлювався доводити, що люди з проблемами психіки не мають жити у повній ізоляції. До історії польської психіатрії увійшов як лікар, який приділяв особливу увагу хворим на шизофренію й написав на цю тему декілька цінних наукових праць.
Допомога людям, травмованим війною
Велику серію досліджень присвятив Кемпінський людям, які пережили сильні психічні травми у роки Другої світової війни, зокрема в’язням концтаборів. Як колишній в’язень дуже добре розумів їхні проблеми, хоча франкістський табір не можна було порівняти з Освенцимом. Саме завдяки професору у Кракові почали приділяти увагу лікуванню соматичних захворювань і психічних розладів у тих, хто пройшов Освенцим та інші табори смерті.
Кемпінський став науковим керівником психіатрів, які формували “команди Аушвіца”, котрі у 1950 роках почали працювати з колишніми в’язнями. Навіть випускав галузевий журнал “Przegląd Lekarski”, де публікував цінні для колег матеріали і зокрема щорічний додаток під назвою “Przegląd Lekarski. Oświęcim”. Саме завдяки роботі команди Кемпінського у 1968 році вдалося виявити невідому доти хворобу, яка отримала назву “посттабірний синдром”. Польські дослідники провели величезну роботу, збираючи інформацію про психічний стан колишніх в’язнів, щоб визначити оптимальні шляхи лікування.
Енергетично-інформаційний метаболізм
Але славу у світі подарувала вченому розроблена теорія енергетично-інформаційного метаболізму. У наукових працях він розглянув теорію взаємодії біологічних організмів з навколишнім середовищем, засновану на обробці інформації. Виклав свої розробки і щодо аутизму, який розглядав як чинник, котрий призводив до припинення обміну інформації з навколишнім світом. Внаслідок цього людина ставала в’язнем власних душевних хвилювань, що могло призвести до проявів шизофренії. Деякі положення з його концепції інформаційного метаболізму були використані у психіатричній аксіології. Теорії професора зацікавили навіть польських філософів зокрема Юзефа Тішнера. Кемпінський планував і далі розвивати свою теорію, бо вважав заявлену модель далеко не повною, але не встиг.
Смілива дослідницька робота
Кемпінський запам’ятався у світі медицини як лікар-практик, хоча мав серію важливих публікацій. Колеги відзначали, що він назавжди змінив статус лікарні, в якій працював. Попри великий досвід та відповідну кваліфікацію чомусь завжди уникав ролі судового експерта та написання психіатричних та судово-медичних висновків. Віддавав перевагу роботі з живими людьми, охоче вносив зміни у систему роботи свого закладу, пропонував нестандартні рішення.
Не боявся експериментів. Коли досліджував препарат ЛСД, то кілька разів приймав його сам, щоб дізнатися, чи стане ця сполука проривом у психіатрії. Ретельно робив записи під впливом речовини, доки міг це робити фізично, описував власні відчуття. Але втратив інтерес до цих дослідів, коли переконався, що терапевтичного потенціалу ця сполука не має.
Плани та реальність
У 1970 році у Кемпінського лікарі діагностували злоякісну пухлину кісткового мозку. Останні 2 роки життя він провів у власному кабінеті у психіатричній клініці та у нефрологічній клініці, прагнучи завершити свої наукові праці. За всі роки діяльності написав понад 140 медичних статей і декілька книжок, за його життя побачила світ лише збірка “Психопатологія неврозів”. Інші були опубліковані вже після смерті професора, і ці матеріали з цікавістю потім вивчали не лише у вузьких колах професіоналів. Навесні 1972 року Кемпінський був призначений доцентом Медичної академії.
Пішов з життя відомий психіатр у червні 1972 року, був похований на Сальваторському цвинтарі у Кракові. Серед його нагород – державний Хрест Заслуги, орден Відродження Польщі й орден Усмішки. Остання відзнака була для лікаря особливою, адже її вручали діячам, які дарували дітям радість: лікарям, письменникам, педагогам, музикантам. Лицарів цього ордену обирали самі діти.