Краків виховав чимало літературних талантів – від поетів Молодої Польщі до митців міжвоєнного періоду. У цій блискучій плеяді особливе місце належить жінці з гострим розумом, бездоганним стилем і рідкісним почуттям гумору – Магдалені Самозванець (Magdalena Samozwaniec), яку справедливо вважають найвидатнішою представницею польської сатири XX століття. Її справжнє ім’я – Магдалена Старжевська-Невідовська, а псевдонім “Самозванець” з’явився завдяки чоловікові її сестри, відомої поетеси Марії Ясножевської-Павліковської. Твори Магдалени стали не лише взірцем сатиричного письма, а й дзеркалом епохи, у якому відбилися зміни суспільства, жіноча емансипація, дух Кракова міжвоєнних років і блиск іронії, що ніколи не втрачала людяності, пише krakowchanka.eu.
Мистецька кров
Фото: сестри Марія та Магдалена
Магдалена народилася у 1894 році у Кракові. Попри іронічне зізнання, що вона походить із “простого мистецького роду”, дівчина була спадкоємицею відомої династії Коссаків. Її дід Юліуш Коссак прославився як майстер батальних картин, а батько Войцех – як співавтор легендарної “Рацлавицької панорами”. Сам художник був людиною чарівною, але легковажною – жив на широку ногу, любив похизуватися більшими статками, ніж мав.
Магдалена та її сестра Марія виросли у краківській Коссаківці – будинку, де мистецтво було способом життя. Вони стали останнім поколінням дівчат, яких виховували гувернантки: вільно розмовляли кількома мовами, знали музику та етикет. У міжвоєнний час жіночі дуети – сестринські тандеми – були надзвичайно популярними. Сестри виділялися у гурті міських дівчат: гарні, емансиповані, дотепні, у сукнях із Парижа й капелюшках із Відня. Їх можна було побачити у краківських кав’ярнях із видатними діячами культури Юліушем Тувімом (Juliuszem Tuwimem), Антонієм Слонімським (Antonim Słonimskim), Адамом Гемаром (Adamem Hemarem). Так склалося, що талановитою у родині вважали лише старшу доньку, тому літературний успіх молодшої став для всіх несподіванкою.
Перші кроки у літературному світі
Гумористичну п’єсу “Ми їдемо до міста”(Wyjazd mamy do miasta) Магдалена написала у 1908 році, коли їй виповнилося тільки 14. А справжню славу принесла дівчині пародія на любовні романи “На губах гріха” (Na ustach grzechu), яку чарівна панянка видала у свої 18 років. Видавця не знайшлося, тому юна авторка нишком “позичила” зі столу матері кілька її прикрас, продала їх і на вторговані гроші видала книжку власним коштом. Магдалена виклала історію чарівної Стефанії Дорицької й красеня графа Зенона Котвича, в якій почуття перемогли суспільні правила та норми. Книга миттєво стала бестселером, а саркастичний тон і гострі фрази зробили Самозванець улюбленицею читацької публіки.
Цікаво, що над романом працювали також сестра Марія та її чоловік Ян-Гвальберт Павліковський. Але оскільки ініціатива та більшість ідей належали Магдалені, вона так палко відстоювала своє авторство, що родичі поступилися. Так у літературному світі з’явилася письменниця Магдалена Самозванець. У 1933 році вона опублікувала ще один бестселер під назвою “Великий шлем” (Wielki szlem), який приніс авторці титул “єдиної сатиричної письменниці Польщі”. Її стиль – поєднання легкої іронії, глибокої спостережливості та жіночої інтелігентності, що робило навіть найгострішу сатиру витонченою й оригінальною.
Сміх над світом
Фото: з першим чоловіком Яном Старжевським
Після війни Самозванець написала роман “Блакитна кров” (Błękitna krew) – дотепну та нещадну сатиру на світ аристократів і землевласників, серед яких проминуло її дитинство. Новинка стала вибухом бомби: Краків образився, родина зреклася зухвалиці, а саму письменницю звинуватили у “зраді класу” й спробі догодити новій владі.
Натомість Магдалена тільки всміхалася, жартуючи, що Краків її прокляв за сміливість. Та попри ставлення рідних, пізніше домоглася, щоб Коссаківку внесли до списку історичних пам’яток, чим врятувала родинний будинок від знесення. Її дотепність була легендарною. Розповідали, що, вирушаючи до Закопаного, вона неодмінно зупинялася у краківській кав’ярні “U Warszawianek” і замовляла одразу 100 порцій кави – “щоб усім вистачило”.
Леді з гострим язиком
Фото: Магдалена з батьком
Попри те, що по життю письменниця йшла з усмішкою, легко їй не було. Друга світова війна забрала батьків і старий світ Коссаків, розлучила з сестрою, яку Магдалена дуже любила. Але писати вона не покинула навіть у роки окупації. У 1944 році таємно опублікувала новий твір “Жарти Магдалени Самозванець” (Fraszki Magdaleny Samozwaniec). Після війни друкувалася у найкращих журналах – “Przekrój”, “Szpilki”, “Dziennik Polski”, “Trybuna Robotnicza”. У 1956 році вийшов її бестселер “Марія та Магдалена” (Maria i Magdalena), присвячений сестрі – твір світлий, щемкий і сповнений самоіронії.
Її перо не знало обмежень: Самозванець кепкувала з дружин, які надто опікувалися своїми чоловіками, з матерів, що з надмірною ніжністю виховували синів, навіть пропонувала створити підручник для тих, хто хоче вдруге вийти заміж. Читачі впізнавали себе у героях і… дякували за це. Її книги “Старість має розважитися” (Starość musi się wyszumieć), “Свідоме батьківство” (Świadome ojcostwo), “Чоловіки та представники чоловічої статі” (Mężowie i mężczyźni) – це був справжній кодекс поведінки з усмішкою. А після війни популярності додали мемуари “Ви живете самі?” (Czy pani mieszka sama?) та “Зі щоденника старої заміжньої жінки” (Z pamiętnika niemłodej już mężatki). Вся літературна колекція Магдалени налічує 12 романів, 7 оповідань, 5 мемуарів та щоденників, а сатиричних збірок вона випустила 10.
Сміх і життя
У Польській Народній Республіці ім’я Магдалени Самозванець знали всі: від професорів до продавчинь. Вона писала про те, що боліло й смішило водночас: про жінок і чоловіків, про стосунки, які ніколи не бувають простими, про звички, що ніколи не зникають. Навіть після Другої світової війни, коли країна намагалася відбудувати не лише міста, а й мораль, Самозванець залишилася вірною собі. Вона могла безжально висміяти польських панянок, які захоплювалися мініспідницями, або створити дотепну сценку про жінку, що, вирушаючи з чоловіком до Венеції, мріяла не про мистецтво, а про шопінг.
У Польщі її обожнювали. Коли письменниця десь між рядками зізналася, що сумує за свіжим, хрустким хлібом, листоноші ледь встигали доставляти посилки від читачів. Але любили її не лише за книжки. Ще й за образ самої Магдалени Самозванець – витонченої дами довоєнної формації, яка стала символом стилю, дотепності та жіночої незалежності. А ще Магдалена була першовідкривачкою виїзних зустрічей із читачами – тих самих авторських вечорів, які тоді називали “читаннями”. Вона багато подорожувала Польщею, даруючи гумор і гострий погляд на життя всім шанувальницям своєї творчості.
Заплутана історія шлюбів
Фото: з другим чоловіком Зигмунтом Невідовським
Письменниця була вродливою жінкою: руде волосся, гарна шкіра, довгі вії, особливо зачаровував погляд, який поєднував дитячу цікавість із дорослою іронією. Вона жартувала, що шлюб – це не стан, а майстерність, і мала підстави так вважати. Одружувалася двічі, пізнала й холод офіційних стосунків, і тепло пізнього кохання. Перший чоловік, дипломат Ян Старжевський, виявився ощадливим до скупості й не зміг змиритися з успіхом дружини. Другий – Зигмунт Невідовський, на 20 років молодший, з’явився в її житті неочікувано: прийшов свататися до доньки, а залишився з матір’ю. Варто згадати, що з дочкою стосунки у письменниці були дуже напруженими, а після конфлікту й зовсім зійшли нанівець.
Скандал був гучним, але Магдалена ніколи не зважала на плітки. Її другий шлюб виявився на диво міцним. Зигмунт обожнював дружину, ніколи не забував про каву у ліжко, і все це – з турботою та ніжною поблажливістю. Вона натомість пробачала йому зради, бо, на думку Магдалени, у коханні було найважливішим не втрачати гідності та гумору. Дався взнаки й приклад батька, який теж дуже любив жінок, про що знала вся родина.
Уроки Магдалени Самозванець
Ця жінка залишалася бездоганною навіть у старості: ретельно доглянута, вишукана, з тією особливою поставою, яка знає собі ціну. Вона любила повторювати, що можна старіти, але не треба це показувати. І цей принцип взяли на озброєння тисячі прихильниць її творів. 20 жовтня 1972 року, у день, коли Магдалена мала презентувати свою нову книжку “Молодь для всіх” (Młodość dla wszystkich”), її серце зупинилося. Перша леді польської сатири пішла у засвіти з тією ж елегантністю, з якою прожила життя. Її поховали на одному з найвідоміших і старовинних цвинтарів Варшави – Wojskowy na Powązkach, де знайшли останній прихисток чимало видатних діячів країни.
Магдалена Самозванець зуміла довести, що гумор може бути гострим, але чесним, допомагає бачити недоліки не лише суспільства, а й власні. Вона вчила, що сміливість і незалежність у думках важливі не менше за талант. Приклад відчайдушної краків’янки показав, що вміння посміятися з абсурду є проявом інтелектуальної свободи. І це підвладне всім, незалежно від віку. Її уроки цінні й для сучасних жінок, адже є речі, які залишаються вічними. Незалежно від моди, суспільних догм та особистих уподобань.