Кароліна Марія Аделайда Францішка Ксавера Малґожата Едіна, графиня Лянцкоронська з Бжезя герба “Задора” – гуманістка, науковиця, письменниця, правозахисниця, філантропка, професорка, меценатка. Про цю жінку можна додати ще багато характеристик. Вона свого часу була символом інтелектуальної і моральної стійкості та відданості польській культурі, пише сайт krakowchanka.eu.
Графський титул
Рід Лянцкоронських є давнім польським шляхетським родом герба “Задора”. Історія роду налічує близько семи століть. Серед представників роду було чимало відомих постатей: коронних гетьманів, каштелян, воєвод, сенаторів та депутатів парламентів і сеймів тощо. Родові маєтки знаті герба “Задора” були і на Поділлі.
Кароліна Лянцкоронська була другою дитиною польського мистецтвознавця, колекціонера, мецената, письменника графа Кароля Антонія Лео Людвика Лянцкоронського та прусської графині Маргарет фон Ліхновської.
Кароліна мала графський титул, проте цей статус ніде не використовувала, адже була переконана, що значення мають тільки академічні звання.
Дисертація та докторський ступінь
Народилась дівчинка 11 серпня 1898 року у Відні.
На формування Кароліни Лянцкоронської як особистості та науковиці значною мірою вплинув батько. Особливо йому вдалося прищепити інтерес і дослідницьку пристрасть до Італії та її культурної спадщини. До Другої світової війни Кароліна часто відвідувала Італію, а під час навчання вона мала можливість там стажуватися.
Кароль Лянцкоронський працював на посаді радника цісаря Франца Йосипа, а також на посаді адміністратора цісарського двору, був сенатором у Віденському парламенті.
Мама Кароліни мала теж аристократичне походження. Її прадід був меценатом, якому видатний Людвіг ван Бетховен присвятив “Патетичну сонату”.
Кароліна у Відні закінчила середню школу, де, крім іншого, вивчала історію мистецтв.
Вже у 1921 році дівчина закінчила Віденський університет за спеціальністю “Історія мистецтв”.
Після закінчення університету Кароліна Лянцкоронська переїздить до Львова. У 1934 році Кароліна стала першою жінкою, яка захистила докторську дисертацію, та першою жінкою в Польщі, яка здобула докторський ступінь з мистецтвознавства. Захищала дисертацію Кароліна в Університеті Яна-Казимира у Львові (нині Львівський національний університет імені Івана Франка).
Родина Лянцкоронських поблизу Львова мала маєтки (Комарно, Розділ). У міжвоєнний період Кароліна часто бувала в маєтку в містечку Комарно, який успадкувала після смерті батька.
Війна та ув’язнення
Коли почалася Друга світова війна, Кароліна Лянцкоронська була у Львові, де продовжувала читати лекції в університеті.
З часом вона вступила до підпільного польського збройного формування “Союз збройної боротьби”, члени якого вели боротьбу як з німецькими окупантами, так і з радянським режимом.
За підробленими документами Кароліна дісталася Кракова, де розпочала активну правозахисну діяльність. Певний час тут жінка працювала медсестрою “Червоного Хреста”.
У 1941 році Кароліна була активною членкою краківської організації, яка надавала гуманітарну допомогу в’язням, що перебували в нацистських тюрмах. Завдяки краківському єпископу Адаму Сапізі – давньому другу сімейства Лянцкоронських – організація “Головна опікунська рада” отримала легалізацію і Кароліна могла вільно відвідувати ув’язнених. Їй вдалося відкрити філії ради також у Львові та Станіславові.
Намагаючись дізнатись про причини вбивства німцями колишніх її колег з львівського університету, а також причини розстрілу представників польської інтелігенції Станіславова, Кароліна потрапила під підозру з боку німців. В травні 1942 року її було заарештовано. Через клопотання італійської королівської родини перед вищим керівництвом Рейху Кароліні вдалося уникнути розстрілу. До квітня 1945 року правозахисниця перебувала в концентраційному таборі “Равенсбрюк”, який ще називали “Жіноче Пекло”. З табору Кароліну звільнили завдяки втручанню “Червоного Хреста”.
Під час ув’язнення в таборі Кароліна продовжувала таємно читати лекції для жінок.
Італія
Після звільнення з табору Кароліна Лянцкоронська оселилася в Римі.
Через створену організацію “Фонд Лянцкоронських” жінка опікувалася студентами, які приїжджали в Італію з Польщі. Піклувалася Кароліна також і про друзів з кола польської інтелігенції, які жили у Польщі та Львові.
Разом зі своїми колегами Кароліна Лянцкоронська відкрила Польський історичний інститут в Римі, де вона видала дослідження, присвячені історії Польщі.
З 1951 року вона була професоркою Польського закордонного університету в Лондоні.
В біографії Кароліни Лянцкоронської є згадки про її численні зустрічі з діячами культури, науки та політики. Поміж цих контактів поважне місце займає папа Іван Павло II (Кароль Войтила).
Громадянка Польщі
Після війни Кароліну Лянцкоронську соціалістична Польща позбавила громадянства. Сама жінка стверджувала, що вона є громадянкою Польщі та за національністю є полькою.
Лише після падіння комуністичного режиму у Польщі було офіційно визнано заслуги Кароліни Лянцкоронської перед польською та європейською культурами. Тоді ж правозахисниці повернули паспорт і громадянство. Але 90-річна жінка в Польщу вже так і не змогла приїхати. Проте контакти з батьківщиною вона підтримувала постійно.
Міцні зв’язки та контакти у Кароліни були з Краковом. Жінка подарувала місту колекцію картин з родинної спадщини. Також вона була почесною докторкою Ягеллонського університету, а також власницею нагороди “Cracoviae Merenti”, яку отримала за фінансування викладачів та студентів Ягеллонського університету через “Фонд Лянцкоронських”.
Померла меценатка науки та культури й велика інтелектуалка 22 серпня 2002 року в Римі у віці 102 років.
Кароліна Лянцкоронська залишається однією з найвизначніших постатей польської культури та історії, прикладом інтеграції інтелекту, моральності та патріотизму.