Історія будинків розпусти Кракова

Перше прояв найдревнішої професії у Кракові бере початок в період середньовіччя. Саме тоді, на рубежі XIV і XV століть, у королівській столиці з’являються перші будинки з блудницями, діяльність яких суворо припинялося законом, але чиї послуги користувалися величезною популярністю серед різних верств населення: студентів, військових, торговців і навіть священнослужителів. Проте пік краківської проституції випав на міжвоєнний період XX століття. В 1920 році на населення в 200 тисяч жителів у місті лише офіційно(!) було зареєстровано понад 400 нічних жриць. Докладніше про це читайте у матеріалі сайту krakowchanka.eu.

Борделі та «будинки побачень»

Історики розходяться в думках, скільки насправді функціонувало громадських будинків у міжвоєнному Кракові. Найбільш поширене переконання – не менше десяти. Найпопулярніший розташовувався в районі Плантів на вулиці Ягеллонській,8. Зручне місце розташування поряд з університетом давало особливу популярність серед молодого покоління, які за порівняно невелику ціну мали змогу вдатися до тілесних втіх за гроші.

Також існують згадки про роботу будинків розпусти на вулиці Дитля, Старовисній, у Казімежі на вул. Лоренса. Не оминули такі заклади й околиці: вулиця Юліуша Словацького чи Ленартовича, а також у будівлі по вулиці Райській. Останній активно використовувався військовими, оскільки знаходився у доступній близькості до казарм.

Паралельно з борделями також функціонували так звані «будинки побачень». Розташовувалися вони переважно біля залізничного вокзалу: в номерах готелів або на приватних квартирах. У цьому районі з настанням темряви в місцях масового скупчення повії виходили на роботу, приставаючи до перехожих чоловічої статі та пропонуючи насолоду за гроші.

Вартість послуг

Ціни на сексуальні послуги були різними, оскільки сам ринок був досить широкий. Були нічні жриці, які могли переспати із клієнтом за символічну плату чи вечерю у ресторані. Попадались й такі дами легкої вдачі, хто готовий був віддатися просто за пляшку горілки або буханець хліба.

Зовсім інша історія була з робітницями елітних борделів. Їхній цінник у рази відрізнявся від інших, оскільки дівчині доводилося ділитися заробітком із сутенером. Але натомість їй не доводилося виловлювати клієнтів на вулиці – бордель забезпечував її клієнтурою. Також такі дівчата мали зобов’язання проходити регулярні медичні обстеження щодо відсутності венеричних захворювань. А якщо такі виявлялися, то на них чекав так званий «лікарняний».

Цікавий факт: за словами істориків, середній тариф на послуги повій коливався від 3 до 4 злотих, що прирівнювалося до 6-8 буханців хліба. Саме цей аспект є визначальним, чому жінки виганяли себе на вулицю – іншого виходу прогодувати себе вони просто не знаходили. Такою була доля жінок із сіл, сиріт із неблагополучних сімей. Досить часто повіями ставали і заможні жінки, яких покинув чоловік, залишивши без житла та грошей для існування. Таких життєвих історій – сотні.

Втім, блудницями ставали і доволі свідомо, розуміючи, що так заробляти набагато вигідніше, ніж працювати за гроші на якомусь підприємстві або торгувати на ринку. Особливо це стосувалося привабливих від природи молодих дівчат, яких майбутні «роботодавці» спеціально агітували влаштуватися до будинку розпусти. Такі особи ставали блудницями вищих ешелонів, послугами яких користувалися виключно заможні клієнти: чиновники, військові, комерсанти. Ці чоловіки, як правило, відвідували подібні заклади в таємниці від дружини, і були в змозі дозволити собі компанію кращих панянок.

.,.,.,.