Полювання на відьом – одна з найпохмуріших сторінок у європейській історії. Не оминули ці події і королівську столицю Польщі. Варто зазначити, що в Кракові не була помічена надто радикальна боротьба з відунями, знахарками та ворожками, тому більшість жінок все таки виправдали перед судом інквізиції. Однак цифра постраждалих все одно вражає. Докладніше про це читайте у матеріалі сайту krakowchanka.eu.
Методи боротьби
В Європі масові судові процеси над представницями прекрасної статі, яких звинувачували у чаклунстві, розпочалися у XVI столітті. В Польщі хвиля судилищ пронеслася приблизно через століття. Відьмами було прийнято називати всіх жінок, кого викрили чи підозрювали у чаклунстві. Це стосувалося не лише тих, хто вмів контактувати з потойбічним світом, але також активно практикував ворожіння, зіллєваріння, дресування тварин і навіть звичну медицину. Серед населення того періоду закріпилося стійке переконання, що слабка стать найбільш схильна піддаватися до гріха, що саме собою було приводом звинуватити жінку в чаклунстві.
Процедура суду ґрунтувалася на магдебурзькому законі, який також називали «саксонським дзеркалом». Обвинувачену садили в спеціальне крісло, сидіння якого було облаштовано таким чином, щоб ноги жінки не торкалися землі (судді вірили, що так вона зможе підживитися силою землі). Ключовим етапом вважалися інквізиторські тортури. Найчастіше вони були настільки болісними, що обвинувачені зізнавалися навіть в тому, чого ніколи у своєму житті не робили. Процедура тривала від кількох годин до доби (залежно від тяжкості обвинувачення та зговірливості судимої). Траплялося так, що жінка не витримувала мук і вмирала у кріслі. Якщо ж провину доводили, і чаклунка виживала, її засуджували до спалення, яке часто представлялося як загальноміське видовище, на яке сходилися всі охочі городяни.
Офіційно страту за чаклунство було скасовано 1776 року. І хоча Краків не був одним із головних «мисливських» центрів Європи, кількість засуджених за чаклунство в період XVII-XVIII століть складає близько 10 тисяч осіб.
«Жертви» чаклунства
Як трактує Богдан Барановський у своїй книзі «Суди над відьмами у Польщі», під звинувачення у чаклунстві підпадали й забезпечені краківські городянки, і бідні сільські селянки. Однак треба віддати належне, що інквізиція в цій країні вважалася однією з найгуманніших у Європі, намагаючись ретельно розібратися у питаннях. Тому якщо обвинувачену заарештовували та доставляли до підвалу ратуші на Ринковій площі, існували високі шанси, що за кілька днів з неї знімуть усі підозри та відпустять додому.
Катажина Корзиніна, Ганна Миколайова та Барбара Вежбовська – ті краківчанки, кому пощастило не бути спаленими на багатті. Так, Корзиніну в 1611 році було виправдано міським судом через те, що з її вини померли дві корови під час випасу, але довести це не змогли. Аналогічне звинувачення було й у Миколайової. Вежбовська ж стала жертвою змови власних сусідів – ті її звинувачували у чаклунстві та нібито вмінні накласти псування, від якого ті серйозно захворіли.
Нова та остання хвиля полювання на відьом виникла в другій половині XVIII століття, коли Польщу, поряд з іншими країнами, торкнулася епідемія чуми. Щоб хоч якось трактувати явище, від якого статистика смертей зросла в рази, була спроба звинуватити в цьому місцеву служницю, яка нібито отримала дар ворожіння від своєї матері. Також хтось із городян бачив, нібито дівчині пригощала сухарями безпритульних, які, на їхню думку, і стали першими, хто заразився. На щастя, адвокат, що розглянув справу, підкреслив, що молода особа не несе відповідальності за свою матір, а також за власну доброту в бажанні нагодувати нужденних.
