Як краківський рух за рівні права дозволив жінкам навчатися, працювати та мати голос в політиці

Політичні рухи за права жінок у Польщі зародилися наприкінці XIII століття, коли країна була розділена і перебувала під окупацією Австрії, Пруссії та Росії. На відміну від своїх західних колег, які почали формулювати вимоги про рівність та виборчі права без ярма іноземних режимів, польські жінки зосередилися на освіті та збереженні своєї мови та культури, сподіваючись отримати свої права разом із незалежністю своєї країни. Постулати емансипаційного руху зверталися насамперед до жінок. Важливим завданням стало залучити до цього питання ширші верстви суспільства: переконати скептиків і охопити тих, хто міг би вплинути на політичні рішення в майбутньому, пише krakowchanka.eu.

«Дайте нам право працювати та заробляти»

Більшість чоловіків вважали, що жінка повинна сидіти вдома, народжувати і виховувати дітей, піклуватися про чоловіка і господарство. Вони не сприймали участі жінок у політичному житті, керуючись переконанням, що саме чоловіча дисципліна і брудна сфера є загрозою для жіночої моралі та тонкощі.

Жінки почали працювати на австрійській службі в 1870-х роках, головним чином на телеграфі та пошті та на залізниці. Напередодні ХХ століття вони опинилися в скрутному становищі: заробляли набагато менше чоловіків, не мали права на відпустку, а одруження означало втрату роботи. У результаті багато жінок вирішили жити самі, хоча їхня зарплата унеможливлювала гідне життя. 

Реагуючи на ці потреби, у 1905 році активістка Владислава Габіхт заснувала Союз галицьких жінок-поштових робітниць. У 1914 році організація побудувала житловий будинок на вулиці Солтика у Кракові, який призначався для членів Союзу. Будинок на вулиці Сирокомлі було урочисто відкрито пізніше. Увесь цей час до об’єднання допускали виключно незаміжніх жінок, які були членами кооперативу.

«Ми хочемо вільно навчатися в університетах»

Кам’яниця на вулиці Святого Марка колись була першою приватною жіночою гімназією, заснованою в 1896 році завдяки зусиллям Казімери Буйвідової. У віці 26 років Буйвідова переїхала до Кракова із російської зони поділу після того, як її чоловікові, видатному професору бактеріології Одону Буйвіду, запропонували працювати в Ягеллонському університеті. Це був час, коли жінки не могли вчитися. Через сімейні обставини Буйвідовій довелося відмовитися від своїх юнацьких мрій про науку, натомість навчатись на кравчиню. Вона започаткувала успішну кампанію жінок, які надсилали свої заявки на вступ до Ягеллонського університету. У 1894 році на філософський факультет університету було прийнято трьох незарахованих студенток (які мали право складати іспити, але не могли отримати диплом).

1904 року в кам’яниці на Ринковій площі, де зараз розташувався торговельний центр, була Асоціація «Союз жінок», місією якої була боротьба за «рівні права людини для всіх». Союз був дітищем Марії Турзими (справжнє ім’я Марія Вишневська), громадської діячки та колумністки, яка заснувала журнал Nowe Słowo, гоовною ідеєю якого було просувати права жінок. Журнал розповідав про жіночі рухи в Європі, порушував соціальні проблеми. Він розвінчував поширену думку про те, що жінки інтелектуально нижчі, і виступав за їхню самоосвіту.

Казімера Буйвідова та її гімназія

Початок 20 століття став часом становлення жіночого руху в Польщі. Активісти створювали комітети, асоціації та спілки, видавали власні журнали та брошури, дедалі голосніше говорили про свої права. У 1909 році в Кракові вийшла друком памфлет Казімери Буйвідової під заголовком: «Чи повинна жінка мати такі ж права, як чоловік?» 

Другим великим досягненням Буйвідової було заснування гімназії, яка відкрила шлях дівчатам до університету. Раніше формальні відмови ґрунтувалися на відсутності необхідної освіти. Гімназія Буйвідової була першим закладом на польських землях, який дозволяв жінкам складати іспит на бакалавра. До 1918 року, коли Польща відновила незалежність, у Кракові було відкрито лише три таких школи.

Аптека Ядвіги Сікорської-Клеменсевичевої та Ягелонський університет

1903 році Ядвіга Сікорська-Клеменсевичова заснувала першу в Кракові аптеку, якою керували жінки. Вона долучила до цього своїх однокурсниць Станіславу Довгяло та Гелену Мацкевич. Працювати в аптеках могли тоді лише ті, хто має ступінь магістра фармації. «Аптека магістра фармації Я. Клеменсевичової» спеціалізувалась на предметах жіночої гігієни та дитячих товарах.

Клеменсевичова вела тривалу боротьбу за право жінок навчатися та працювати фармацевтами. Після трирічної практики у хіміка Ядвіга приєдналася до групи з п’ятдесяти інших жінок і подала до ректора Ягеллонського університету заяву про прийом як незараховану студентку. Ініціатором кампанії виступила Буйвідова, яка знайшла лазівку в законі, що забороняє жінкам вчитися. Завдяки професійному досвіду Сікорська та дві її колеги-стажери з Варшави, Яніна Космовська та Станіслава Довгяло, були єдиними, кого прийняв університет. Через три роки жінкам офіційно надали ті самі права, що й чоловікам, щодо вступу до Ягеллонського університету.

Голос жінки в політиці

На місці сучасного Малопольського Саду Мистецтв на початку 20 століття краківські активісти регулярно проводили мітинги. І саме звідси 19 березня 1911 року на честь Міжнародного жіночого дня вперше стартувала демонстрація за право жінок голосувати. Демонстранти рушили до мерії на площі Всіх Святих з транспарантами «Вимагаємо загального виборчого права в парламент, сейм і комуну». Протестувальники також закликали до захисту прав робітників, зниження цін на продукти харчування та житло, а також хорошої освіти для дітей. Марш зібрав близько тисячі робітниць сусідньої тютюнової фабрики та інших заводів.

Довгий час жінкам було заборонено користуватися такими правами, як участь у виборах, створення політичних партій чи об’єднань. У 1913 році було скасовано заборону на політичну діяльність, що спонукало краківських жінок почати боротьбу за рівні права. Відтак, вони писали петиції, організовували мітинги та демонстрації, подавали інтерпеляції, створювали виборчі комісії. У 1912 році їм вдалося забезпечити право голосу на виборах до міської ради Кракова.

Отримання польськими жінками виборчих прав не усувало автоматично всіх нерівностей, соціальних упереджень чи глибоко вкорінених стереотипів. Жіночі організації не втратили сенс існування (у 1936 році, за підрахунками, до них належало 200 000 польських жінок), а борці за рівність все ще мали повну роботу. Наприклад, багато професій залишалися недоступними для жінок, а на деяких роботах постійно домінували чоловіки. Професійній діяльності жінок сприяла сенаторка 5-го терміну Анна Шелґовська-Парадовська – співорганізатор Жіночого конгресу 1917 року, згодом високопоставлена банківська чиновниця. Зофія Морачевська, депутатка Законодавчого Сейму та Сейму 3-го скликання у 1928 році заснувала Громадський Жіночий Робітничий Союз.

З початку 2000-х років спостерігалося зростання жіночих рухів та політичних організацій, особливо після вступу Польщі до Європейського Союзу у 2004 році. Так великим досягненням стало створення Жіночої партії у 2007 році під керівництвом Мануели Гретковської.

.,.,.,.