Чимало жінок Польщі протягом століть не втомлювалися боротися за свої права, серед них були відомі засновниці підпільних університетів, дипломатки, медикині, військові. Боротися за незалежність країни та емансипацію у суспільстві стало для рішучих пані та панянок справою честі. Надзвичайно важливою для борчинь була підтримка за кордоном, тому деякі діячки намагалися зробити все можливе, аби в Європі якомога більше людей дізналися про таку державу як незалежна Польща. Найбільшого успіху в тому досягла талановита польська акторка з Кракова Гелена Моджеєвська, яка стала популярною не лише на батьківщині, а в Америці та Великобританії. І прославилася не тільки геніальною грою на сцені, пише сайт krakowchanka.eu.
Про те, як розвивався талант
Справжнє ім’я майбутньої зірки театральної сцени – Ядвіга-Гелена Мізель, народилася вона у жовтні 1840 року у заможній купецькій родині у Кракові. З дитинства мала чудову пам’ять, любила читати, батьки подбали про гарну домашню освіту, доповнену монастирською школою. Гелена вільно говорила німецькою та французькою мовами, грала на фортепіано, добре співала, плавала, малювала. Старші брати були акторами, вечорами у сім’ї читали Гомера, тож не дивно, що дівчинка теж почала мріяти про сцену.
Але натомість довелося допомагати матері у сімейній кав’ярні, потім готуватися до вступних іспитів, щоб отримати професію вчительки, як того хотіла матір. Однак Гелені пощастило. Друг сім’ї, директор провінційних театрів Густав Зімаєp помітив неабиякий талант дівчини й почав готувати її до сцени у німецькомовних виставах Шекспіра. Саме тоді майбутня акторка закохалася у твори великого класика й стала мріяти про роль Офелії. Починала у провінційних театрах Галичини, вперше вийшла на сцену у 1861 році під іменем Гелени Моджеєвської. Потім виступала у Львові, далі перебралася до Кракова.
Тріумф у столиці
Чудова пам’ять і великий талант допомогли Гелені швидко вчити величезні ролі й блискуче грати їх на сцені. Своєрідною візитівкою акторки стала вимріяна роль Офелії, на світлині вона нагадувала чарівного янгола у вінку. Вдавалися Гелені й інші ролі, зали вітали шаленими оплесками та квітами виконавицю ролей Джульєтти, Марії Стюарт і Дездемони. У театрах Варшави Моджеєвська грала по кілька прем’єр протягом тижня, колеги дивувалися такій витривалості. У 1876 році її називали зіркою Польщі та однією з найвідоміших акторок Європи.
За 15 років на польській сцені Гелена зіграла 235 ролей у 1300 виставах, з них 8 – шекспірівські. Але в акторки з’явилася нова мрія – зіграти ролі мовою оригіналу, і вона вирішила податися за кордон. Попрощалася з Варшавою у червні 1876 року виставою з фрагментів п’єс “Гамлет”, “Ромео і Джульєтта”, “Дівочі обітниці” й останнього акту “Адріани Лекуврер”. Потім виїхала до Каліфорнії.
Успіх в Америці
Близько року Моджеєвська жила на каліфорнійській фермі, наполегливо вчила англійську мову та проводила репетиції. Вперше вийшла на сцену у серпні 1877 року у “Каліфорнійському Театрі Сан-Франциско” у ролі Адріани Лекуврер. На афішах її представили як графиню Бозента, уславлену акторку Імператорських театрів у Варшаві Гелену Моджеска. Дебют видався приголомшливим, на поклони акторка виходила аж 11 разів! Зал у захваті вигукував її прізвище, сцену вкрили квітами. Таємно закоханий в акторку відомий письменник Генрик Сенкевич, який був на виставі, телеграфував у Польщу, що Америку взяли штурмом.
Тоді американці дізналися, що є така вільна країна Польща, а Моджеєвська з гордістю писала друзям на батьківщину, що свободу у жінок влада забрала, але таланту позбавити не здатна. Відтак польки знаходять славу за кордоном, не питаючи дозволу у своєї влади. Гелена збирала аншлаги на сценах Нью-Йорка, Бостона, Філадельфії, Чикаго, критики називали її найвидатнішою акторкою всіх часів.
Активна громадська діяльність
Але навіть у сяйві слави та захопленні сценою Моджеєвська не забувала про долю сотень тисяч землячок, які намагалися вдома вибороти своє право на визнання. Тому охоче приєдналася до кола відомих феміністок. У 1893 році вона виступила на Всесвітньому конгресі жінок у Чикаго з палкою промовою про розвиток жіночих організацій у Польщі, про становище польок у країні під владою загарбників. Не забула попередити, що всі там діють таємно, тому надати звіт і назвати прізвища не може, відтак просить повірити на слово. Очевидці розповідали, що промову Гелени постійно переривали бурхливі оплески присутніх, рукописний переклад її звернення поширювали на всіх польських землях.
Така популярність не могла не привернути увагу уряду. Спочатку Моджеєвській відмовили у виступі перед польськими політичними в’язнями в Каліші. Потім почали шукати причини відмови для візитів до Польщі. Але акторка все одно неодноразово приїжджала до австро-угорської Галичини й тріумфально виступала в польських театрах. Останній її візит на батьківщину відбувся у жовтні 1902 року, коли вона протягом 6 місяців грала у Львові, Кракові та Познані.
Суперечлива ситуація
Щоб краще зрозуміти цінність внеску Моджеєвської, варто згадати причину конфлікту, який тривав з ХІХ століття. Тоді у Польщі домінував образ жінки-матері, яка має опікуватися господарством і виховувати синів – майбутніх солдатів для країни. Цей образ формував шанобливе ставлення до матерів, але водночас і применшував роль жінки у суспільстві. Влучну оцінку дала ситуації відома польська феміністка Марія Домбровська, коли написала, що причиною конфлікту між жінкою, як символом осілого життя і чоловіком-мандрівником став саме стереотип про ґендерні ролі.
За свої права польки боролися затято, це бачила польська влада і навіть трохи їх побоювалася. І не лише польська. Російський журналіст Микола Берг писав під час Січневого повстання, що польки – це вічні та невгамовні повстанки. Так, у них вистачало сил вести боротьбу одразу в кількох напрямках: підпільна освіта, культурні досягнення, робота у конспіративних військових організаціях, медичні дослідження.
Ставлення до Моджеєвської у Російській імперії
Позиція та промови пані Гелени не сподобалися російському уряду, з 1895 року їй довічно заборонили в’їзд до Росії. Журналісти розцінювали це як помсту за політичну підтримку польських настроїв. Відтоді акторка вже не могла грати у театрах Варшави, їй довелося повернутися до Америки. На згадку про батьківщину Моджеєвська взяла грудку землі з берега Вісли. У США вона дала інтерв’ю журналу “The Dramatic Mirror”, де з іронією зазначила, що вважає смішним те, що велика Російська імперія так боїться звичайної акторки.
Розповіла і про нещастя та переслідування, яких зазнають поляки. А ще додала: щаслива, що не мешкає у російській Польщі, інакше б її з чоловіком давно вислали до Сибіру. Друзям писала, що ладна всьому світові розповісти про свою нещасну батьківщину й переконувати людей у тому, що вільна Польща не загинула. Раділа, що в Америці акторку Моджеєвську високо цінують, але найважливішим своїм досягненням називала те, що змогла викликати інтерес і співчуття до поляків не лише в Америці, а й у багатьох інших країнах Європи.
В останню дорогу
У 1910 році у США вийшла автобіографія відомої акторки, де вона писала, що пройдений шлях не може назвати легким, бо було багато перешкод. Але додавала, що нагороду їй пощастило отримати ще за життя – польське ім’я іноземці почали вимовляти з повагою. Однак Моджеєвська не дожила до появи книги, вона пішла з життя у квітні 1909 року в Америці. Згідно з заповітом, її поховали біля матері на Раковицькому цвинтарі у Кракові, похорон перетворився на національну маніфестацію. Віддати шану видатній жінці зібралися не лише краків’яни, а й шанувальники мистецтва з багатьох міст розділеної Польщі, польські емігранти зі США, актори польських і чеських театрів. Тепло згадували талановиту акторку відомі режисери Юзеф Котарбінський і Людвік Сольський, поет Люціан Ридель, актор Міхал Тарасевич.
Не забули про пані Можеєвську і в рідному місті, її ім’я носить Старий театр у Кракові. Ще за життя талановитої польки Каньйон “Сантьяго” у Каліфорнії, де з 1888 по 1906 рік розташовувалася її резиденція “Арден”, став Каньйоном “Моджеска”. Там також є озеро Моджеска, водоспад Моджеска і гірський пік Моджеска, куди щороку приїздить чимало туристів.