Одним із найстаріших монастирів Кракова називають Монастир сестер норбертанок у Звежинці, розташований на схилі Вісли. Це найбільший історичний комплекс після Вавельського замку, з яким пов’язують чимало цікавих і таємничих легенд минулого. Туристи іноді плутають монастир зі старовинним фортом чи замком, і це не дивно. Адже ці оборонні вежі зводили ще в XV столітті, намагаючись створити справжню твердиню, де можна було б захиститися від численних ворогів, пише сайт krakowchanka.eu.
Легенди про заснування монастиря
Монастир розмістили неподалік від водного та сухопутного шляхів, тоді Віслою купці перевозили товари до Балтійського моря, а суходолом їздили до Чехії та Німеччини. Краківські норбертанки – одна з найдавніших чернечих громад у Польщі, за однією з легенд, монастир заснував воїн Петро Власт або Петро Данець. Нібито він втратив зір і прийшов до єпископа за порадою. Той сказав, що спокутувати гріхи вбивства на війні має будівництвом 7 костелів та 3 монастирів. Той зробив навіть більше: 70 костелів і 30 монастирів, але це не допомогло. Тоді єпископ порадив почати заново, але точно дотримуватися кількості споруд. Власт послухався і повернув зір. А першою будівлею у другій спробі й став Монастир сестер норбертанок.
За другою легендою, засновником монастиря був малопольський магнат і лицар-хрестоносець Якс Грифіт. Нібито він привіз норбертанок із Чехії, коли повертався додому зі Святої Землі у середині XII століття. До ордену входили дівчата з відомих дворянських та князівських родин. Пізніше цих черниць почали називати Звежинецькими дівами, а сам монастир зіграв дуже важливу роль в обороні Кракова у подальші століття.
Реальні факти
Легенду про Якса Грифіта підтверджують і деякі збережені правові акти й нотатки, на жаль, більшість хронік монастиря знищили пожежі. Дослідники зазначають, що засновниками краківського Монастиря сестер норбертанок були дружина польського князя Владислава II Агнешка та Якс Грифіт. Відомо, що монастир освячував у 1181 році краківський єпископ Ґедко, приєднавши сусідній Костел Найсвятішого Сальватора.
У 1241 році храм атакували орди татаро-монголів, які прямували до Буди воювати з королем Белою IV. Щоб Польща не надіслала допомогу сусідам, вороги вирішили спочатку спалити Краків, який на той час був столицею Польщі. Монастир тоді сильно зруйнували, черниці ж, які встигли втекти, знайшли потім прихисток у Костелі Найсвятішого Сальватора. З цією подією пов’язана ще одна легенда. Нібито сестри, які змогли сховатися у Вольському лісі, почали молитися Богові про допомогу. І раптом побачили серед скель маленьку каплицю, де й сховалися, одразу ж каплиця пішла під землю, а поверх неї виросли величезні скелі. Переповідали, ніби безгрішна людина здатна побачити вхід і печеру, де сплять невинні черниці.
Легенда про лайконіка
Пов’язана ця розповідь із тією ж татаро-монгольською навалою. Нібито під час нападу перегонники човнів на Віслі змогли відбити атаку ворогів, завдяки пастці, яку влаштували у внутрішньому дворику в Монастирі сестер норбертанок. Після перемоги вирішили трохи налякати краків’ян. Перевдяглися у татар і рушили на міську площу. Спочатку містяни дійсно перелякалися, а потім упізнали земляків і на радощах влаштували гостину.
З того часу склалася традиція. Щороку обраний мешканець Кракова перевдягається у татарина, якого у цих краях називали лайконіком. Спочатку вершник виконує танець у внутрішньому дворику Монастиря сестер норбертанок, де колись предки здобули перемогу. А потім вирушає на Ринкову площу, там очільник міста сплачує йому символічну данину – жменю монет і чарку хмільного. Після чого задоволений “татарин” знову танцює, вимахуючи булавою. Існує прикмета: якщо зачепить випадково дівчину, вона того ж року піде заміж. Тому не дивно, що під час танцю чимало панянок намагаються стати якомога ближче до лайконіка.
Історія благословенної Броніслави
Після нападу ворогів знадобилося близько 20 років, щоб взятися за відбудову монастиря. Активну участь у тому взяла правнучка Графіти – сестра Броніслава, за її керування вдалося поставити дерев’яні та муровані будівлі. Тому пагорб, біля підніжжя якого стоїть Монастир сестер норбертанок, має ім’я Благословенної Броніслави. Збереглося повір’я, за яким ця жінка після смерті свого родича святого Яцека побачила його уві сні, де священник підіймався на небо позолоченими сходами. Коли Броніслава розповіла про сон сестрам, одна з них не повірила, а потім втратила розум.
Подвиг абатиси Дороти
За масштабну реконструкцію монастиря взялася у 1600 році абатиса Дорота Концька. Протягом 20 років вона із 20 сестрами зі Звежинця опікувалася будівництвом надійного монастиря разом із Костелом святого Норберта у центрі Кракова. Виріс чудовий комплекс у стилі бароко, який створили відомі італійські зодчі під керівництвом королівського архітектора Джованні Тревано. Але споруда знову зазнала руйнувань, це зробили шведські війська у 1655 році. На відновлення знадобилося понад три десятки років. Поступово монастир поновився, зібрав чималу спільноту черниць. Відомо, що цей комплекс використовували для зберігання зброї та гармат, які передали у 1794 році Тадеушу Костюшку.
Змінювався й зовнішній вигляд. Перша споруда зводилася у стилі витонченої готики з характерними високими аттиками й контрфорсами. Італійські майстри подарували монастирю стиль бароко з баштовими куполами. Коли став популярним класицизм, його риси позначилися на внутрішньому оздобленні. До найстаріших елементів костелу, які збереглися до XXI століття, дослідники відносять романський портал входу під вежею, створений у XIII столітті. Оборонні мури та вежі, які надають монастирю риси стародавнього замку, належать до XV століття.
Легенда про монастирський дзвін
Переказують, ніби у XIII столітті, коли польські землі потерпали від нападу татаро-монголів, замовили черниці великий дзвін, щоб можна було вчасно повідомити про напад. Але тричі відливав його дзвонар і тричі виходив виріб із тріщинами. З горя майстер втопився, а сестри взяли останній дзвін і розмістили на вежі. Той почав сам подавати голос щовечора, ніби молився за всіх потопельників, з ним молилися й черниці. Коли почалася Перша світова війна, дзвін забрали для виготовлення ядер та гармат. Але легенда розповідала, ніби душа дзвону живе біля монастиря, а сам дзвін можна побачити у воді в одну ніч на рік – на Івана Купала. А іноді навіть почути його голос.
Як склалася доля краківського Монастиря сестер норбертанок?
На щастя, після нападу шведів монастир вдалося відновити, навіть збереглася форма, якої дотримувалися італійські архітектори. Можна побачити навіть барокові вівтарі з релікварієм і зображенням блаженної Броніслави. Сестер норбертанок не зачепив розпуск монастирів, який відбувся на початку XIX століття за ініціативи адміністрації Польщі на всіх територіях. Відомо, що у 1902 році сестри норбертанки зі Звежинця разом із сестрами з Праги заснували таку ж громаду біля Оломоуца. А у 1927 році краківські черниці- норбертанки допомогли сформувати громаду ще й в Угорщині.
Звісно, черниці не втручаються у світське життя, але раз на рік, у великодній понеділок, проводять Емаус – найбільший у Кракові ярмарок на околицях монастиря. Відбувається захід із Лайконіком, процесія Братерства Пристрастей Христових щороку прямує до монастиря, де всіх вітає норбертинський вікарій. Краків’яни та гості міста отримують можливість придбати сувенірні фігурки єврейських музикантів, які вже протягом багатьох років спеціально виготовляють черниці до цієї нагоди. Або гарні та смачні пряники у формі серця.