У кожній країні є свої видатні особистості, які попри ризик та небезпеку намагалися рятувати слабких і знедолених. Подібні люди народжувалися у різні часи. У польському Кракові такою особистістю стала мужня діячка Роза Лубенська, яка у 1939 році взяла на себе відповідальність за місто та його мешканців у роки нацистської окупації. Пані Роза відповідала за соціальне забезпечення, намагалася захистити жінок і дітей, які залишилися у захопленому ворогом Кракові, пише сайт krakowchanka.eu.
Набожність і прагнення допомогти іншим
Роза Лубенська народилася у 1881 році у Зассові біля Дембіці у родині графа Вітольда. Виховувалася у патріотичних традиціях, мати була дуже побожною жінкою, дочки Марія та Зофія навіть обрали шлях урсулинок. Хоча для Рози матір бачила майбутнє у світському житті та вигідному шлюбі, вивозила на численні бали та вечірки, але дарма. Ще підлітком Роза захопилася громадською діяльністю старшої сестри Амелії Старовейської й вирішила обрати для себе таку ж дорогу. З юності вирізнялася чутливою вдачею, рідні згадували, що спочатку вона всім серцем хотіла жити для Бога. Потім зі співчуття до нужденних сформувалася гіперчутливість, потреба чимось цим людям допомогти. І вже надмірна чутливість перейшла у силу та енергійні дії, які були здатні долати будь-які перешкоди.
Коли почалася Перша світова війна, дівчина перебралася до Кракова, в якому й залишилася на довгі роки. Розу захопила громадська робота. У 1922 році вона заснувала Конгрегацію Дітей Марії (Kongregacja Pań Dzieci Marii), де духовна робота поєднувалася з піклуванням про бідних людей. Молоду Лубенську підтримував митрополит Адам Сапєга. Роза намагалася допомогти найбільш знедоленим мешканцям Кракова: інвалідам, жінкам з позашлюбними дітьми, повіям. Відвідувала відділення венеричних хворих Лікарні святого Лазаря, де бралася доглядати за хворими.
В активній роботі
А ще Лубенська надавала підтримку в’язням та їхнім родинам, що було новою на той час практикою. У 1925 році заснувала у Кракові товариство охорони в’язнів “Патронат”, цю рішучу жінку обрали президенткою організації. Дуже тепло згадував пані Розу ув’язнений політик, майбутній перший мер радянського Вроцлава Болеслав Дробнер, якого засудили за співпрацю з комуністами. У 1930 році її ввели до складу Митного комітету при міському управлінні, в 1933 – до міської ради. Ще через рік Роза стала членкою міської ради Кракова і була єдиною жінкою у колективі. Розв’язувала питання, пов’язані з соціальним забезпеченням, охороною здоров’я, з 1937 року керувала міським комітетом допомоги дітям та молоді у Кракові.
Звісно, вистачало у цієї активної діячки й недоброзичливців. Одні звинувачували її у співпраці з “ненадійними елементами”, інші докоряли за використання власної популярності з особистою метою. Але пані Лубенська на те не зважала. Вона завжди зазначала у розмовах, що ніколи не належала до політичних партій, головним її прагненням завжди залишалася благодійність. Коли почалася Друга світова війна, у Польщі стала стрімко зростати кількість біженців і жертв війни, Краків був переповнений людьми, які потребували допомоги. Серед перших відгукнулася пані Лубенська, разом з однодумцями вона знаходила житло, їжу, ліки для всіх нужденних, які шукали у місті захисту від війни.
Робота у секції милосердя
У 1939 році покровитель Рози Адам Сапєга створив у Кракові комітет допомоги громадянам, організація опікувалася постраждалими від війни. Сформувалося 5 секцій, секцією милосердя керувала пані Лубенська. Спочатку керівником був професор Еміль Годлевський, згодом пост обійняла Роза. Вони відкривали пункти надання екстреної допомоги, намагалися зарадити з житлом, харчуванням, лікуванням. Один із пунктів облаштували на залізничному вокзалі Кракова, де люди могли поїсти хоча б чаю з хлібом, отримати за потреби медичну допомогу. Секція, якою керувала Лубенська, приймала по кілька тисяч біженців на день. Зусилля пані Рози згодом були відзначені відзнакою Папи “Pro Ecclesia et Pontífice” і державними нагородами.
Під владою нацистів
Коли гітлерівці окупували Краків, тодішній мер міста Станіслав Клімецький зробив усе можливе, аби захистити місто від репресій. Вийшов на перемовини з ворожими офіцерами, йому вдалося досягти першого консенсусу. Всі члени Громадянського комітету та міської ради зібралися у мерії, прийняли всі вимоги окупантів, тільки б запобігти обстрілам. Щобільше частині урядовців довелося стати заручниками, які гарантували б безпеку німецьким солдатам та офіцерам. Серед тих, хто запропонував свою кандидатуру, була й Лубенська. Але, як показав час, окупанти й самі не дотримувалися домовленостей. Краків почало лихоманити від обшуків, розстрілів та репресій, пані Розу неодноразово допитували, обшукували, виганяли з квартири, позбавили доходів. Але навіть у таких жахливих умовах жінка залишалася у Кракові.
На початку 1940 років ситуація змінилася. Гітлерівці вирішили підтримати роботу благодійних організацій, дозволили створити Головну раду опіки. Краківським агентством стала міська рада благодійності, яку у 1941 році реорганізували у Польський комітет благодійності Кракова. Лубенську обрали керівницею благодійної секції, котра стала називатися департаментом опіки переміщених осіб та біженців. Паралельно вона очолювала ще й секцію опіки дітей та молоді. Ті, кому пощастило працювати разом із цією жінкою, згадували, що вона не тільки керувала, а й надавала велику духовну підтримку у всіх добрих справах організації.
Значний ризик – допомога політичним в’язням
У березні 1940 року Лубенській вдалося добитися поновлення роботи секції опіки над в’язнями та їхніми родинами. Особливу увагу приділяла політичним арештантам. Таку роботу не можна було назвати безпечною, пані Роза фактично балансувала на межі законної та незаконної діяльності. Нацисти обмежили роботу благодійної організації лише збиранням коштів, а щоб надати ще якусь реальну допомогу, треба було обходити численні заборони, що й ризикувала робити Лубенська. Її неодноразово затримували, допитували, у червні 1941 року навіть звільнили з посади.
Але жінка все одно залишалася в організації. Тоді у вересні 1942 року діячці взагалі заборонили вести будь-яку громадську роботу. Пані Розі пощастило у тому, що її не заарештували, тому залишилася можливість працювати нелегально. Причини такої м’якості влади так і залишилися невідомими, хоча дослідники припускають, що вони полягають у шляхетному походженні Лубенської. І, можливо, у зв’язках її батька, які той іноді залучав.
Після визволення Польщі від нацистів
Коли у країні змінилася влада, пані Роза повернулася до роботи свого добре знайомого міського комітету соціального забезпечення. Працювала до останнього дня роботи організації, а у травні 1949 року очолила відділ піклування про переміщених осіб та тих, хто повернувся з трудових таборів. Люди, які знали цю мужню жінку, зазначали, що вона ніколи не користувалася зв’язками своєї родини, жила на скромну грошову допомогу. Як згадувала племінниця Рози Лубенської Зофія Старовейська-Морстінова, найхарактернішою рисою цієї діячки була постійна готовність допомагати людям попри всі заборони і нерідко всупереч власним можливостям.
На жаль, нова комуністична влада позбавила пані Лубенську навіть скромної грошової допомоги, в останні роки життя вона дуже бідувала. Пішла з життя ця героїчна жінка у лютому 1954 року, смерть спіткала від серцевого нападу. Пані Роза раптом впала у крамниці, а коли прибули медики, було вже запізно. Її поховали у Кракові, якому Лубенська присвятила все своє життя. Друзі зазначали, що для неї головним завжди було допомагати з милосердя, а не заради слави чи преференцій. І ця жінка залишилася вірною власним принципам до свого останнього дня.