З історичних документів відомо, що перукарі у давнину не лише підстригали волосся, робили зачіски та були барберами. Насправді у них були набагато ширші повноваження, пише krakowchanka.eu.
Перший, до кого зверталися
Згідно з даними Старої польської енциклопедії, у Польщі, ще до її поділу, цирульник був багатофункціональним фахівцем. В ті далекі часи отримати допомогу в лікарні було досить проблематично, тому цирульник був головною фігурою, хто міг надати допомогу та належний догляд. Його називали не лише цирульником, а й хірургом або фельдшером. У його обов’язки входило значно більше, ніж просто гоління чи стрижка: він займався кровопусканням, ставив банки й п’явки, видаляв зуби, обробляв рани та виконував елементарні хірургічні втручання. Такий фахівець був справжнім універсалом, якого важко було замінити. У містах і містечках він виконував роль, що нині належить лікарю загальної практики – був першим, до кого зверталися по допомогу.
Про те, наскільки різноманітною була робота цирульника, свідчить набір інструментів, що дійшов до нас із давніх часів і нині експонується в музеях. У бібліотеці Курника, що належить Польській академії наук, зберігається раритетне видання – перукарський путівник Людвіка Пержина 1792 року, в якому представлено перелік 600 інструментів, що використовувалися в тогочасному перукарському ремеслі. З переліку найважливішими та обов’язковими предметами, зокрема, були: ланцет, бритви, “бризкалки для крові”, “маткові кільця”, “криві голки для зашивання”, трубки та спіралі “для відведення води з живота”, “грижові пояси”, джгути для зупинки крові, ножі (леза ножів, складні ножі), банки, “свердла для свердління черепа”, ложки та кюретки. А ще неодмінними атрибутами були чаші для гоління з отвором для підборіддя і таз, який використовувався для кровопускання.
Хірургічна школа для цирульників
Як відомо з історичних джерел, винагорода широкопрофільних перукарів не була високою, тому й охочих займатися такою справою було небагато. Не менш актуальною була й проблема відповідної професійної підготовки таких спеціалістів, адже з кваліфікацією виникали серйозні труднощі.
Значної популярності професія цирульника набула у XVIII столітті. З’явилося багато спеціалістів, які часто не маючи належної освіти та підготовки, іменували себе лікарями. Нерідко довірливі містяни ставали жертвами недостатньо кваліфікованих фахівців, що в окремих випадках призводило навіть до летальних наслідків.
Зважаючи на це у польській столиці було видано декрет, яким передбачалася обов’язкова реєстрація та перевірка усіх, без винятку, хто займався лікувальною справою. Було підготовлено низку правил щодо реєстрації та кваліфікації цирульників, лікарів, фармацевтів, акушерок. Перевірки проводилися довіреними лікарями.
Звісно, що державна влада мала взяти під контроль таку ситуацію, адже потрібно було фіксувати також і прибутки таких цирульників.
Тоді ж при лікарні Святого Лазаря у Варшаві було засновано хірургічну школу для підготовки цирульників для військових. Але ця школа проіснувала всього п’ять років.
Перукарське мистецтво Кракова
Виключно ту функцію, яку перукарі виконують сьогодні, їх давні колеги почали виконувати на початку XVII століття. Того часу модними були паризькі перукарі, яких запрошували польські вельможі до себе. З історичних документів відомо про паризького цирульника, на ім’я Клермон, який під час перебування у Польщі, заробив чималі статки, які дозволили йому безбідно жити в Парижі.
Коріння перукарського ремесла в Кракові сягає давнини – місцеві майстерні з’явилися тут задовго до нашого часу і зберігали свою присутність упродовж тривалого історичного періоду
Загалом, перукарське мистецтво Кракова – це багатовікова історія, що поєднує сімейні династії, зміну модних напрямів та постійний прогрес. Починаючи з XX століття, краківські майстри не лише створюють образи, а й формують культурну атмосферу міста, забезпечуючи його мешканців професійними послугами.
У Кракові було чимало перукарень. Фотографічних свідчень існування таких закладів, на жаль, збереглося дуже мало. В колекції Національного музею Польщі є фото давньої будівлі по вулиці Страдомській, 4, де видно вхід до перукарні С.Галлера. Ще одне фото з музею зберегло згадку про перукарню у багатоквартирному будинку по вулиці Славковська, 18. До речі будинок зберігся у своєму первозданному стані до сьогодні. З “Найновішого путівника по Кракову” за 1881 рік можна побачити, що перукарні були також на Головній ринковій площі міста, на вулиці Флоріанській. Багато перукарень в оголошеннях пропонували свої послуги в домі клієнта.
В перукарнях можна було не лише зробити модну укладку, стрижку волосся, поголитися, а й придбати різноманітні туалетні приналежності, такі як мило, гребінці, парфуми, помади для вусів тощо. Часто перукарні пропонували чоловічі та жіночі перуки або пасма волосся для об’ємності жіночих зачісок.
У XIX столітті краківські перукарі ділилися на тих, хто працював у власних майстернях, а також тих, хто відвідував клієнтів у них вдома.
Серед важливих навичок домашньої прислуги краківські вельможі особливо цінували вміння укладати волосся.
Поєднання традицій і новітніх технологій
Перукарське мистецтво в Кракові – це більше, ніж просто сфера обслуговування. Його історія – це відображення соціальних змін, модних тенденцій, технологічного прогресу та культури. Від середньовічних цирульників, які не лише стригли, а й лікували, до сучасних стилістів, які працюють у тренді світових тенденцій – краківські майстри залишаються важливою частиною міського життя. Перукарні стали простором не лише для естетичних трансформацій, а й для спілкування, обміну новинами, формування стилю епохи. Збереження фотографій, музейних експонатів дозволяє дослідникам краще зрозуміти, як ця галузь впливала на повсякденність городян. Сьогодні перукарське ремесло в Кракові впевнено поєднує традиції з новітніми технологіями, продовжуючи формувати образ міста як культурного центру з глибоким відчуттям стилю та повагою до майстерності.