Наприкінці ХІХ століття Краківська Академія образотворчих мистецтв – одна з найпрестижніших мистецьких інституцій у регіоні – залишалася простором, де жінки майже не мали доступу. Вони могли бути музами, моделями, меценатками, але аж ніяк не студентками. Академічні майстерні, де формувалася нова генерація художників і скульпторів, тоді вважалися виключно простором чоловіків, пише krakowchanka.eu. Саме тому поява у виші студентки, молодої польської скульпторки Софії Балтарович-Дзелінської (Zofia Baltarowicz-Dzielińska) стала подією, яка зламала звичну логіку тогочасного академічного світу. Детальніше про цю незвичайну художницю – на сайті.
Дитинство та ранній талант Софії Балтарович у Польщі
Софійка народилася у травні 1894 року в Яричові Старому (Jaryczów Stary) – невеликому містечку, розташованому неподалік від Львова. Родина мала великий авторитет у місцевих колах. Батька, Яна Балтаровича, багаторазово обирали на посаду мера, яку обіймав протягом 18 років. Мати, Софія-Стефанія Вебер, була донькою учасника повстання 1863 року Альфреда Вебера та відомої освітньої та громадської діячки Ігнації Закшевської, котру неодноразово відзначали нагородами за її внесок у розвиток культури та освіти.
Художній талант Софії проявився дуже рано, спочатку вона:
- розмальовувала квіти на малюнках з каталогів;
- створювала власні композиції на порожніх сторінках книг про природу.
Побачивши перші спроби, Ян Балтарович почав привозити трирічній доньці зі Львова набори акварельних фарб. Коли дівчинці виповнилося 12, батько подарував їй різьбярський верстат для роботи з деревом, щоб переносити малюнки на фанеру та створювати складніші композиції. Ці витвори охоче демонстрували гостям, серед яких була відома художниця Софія Голомбова. (Zofia Gołąbowa), Випускниця приватної Академії Жуліана у Парижі першою помітила у роботах маленької Софії справжній талант.
Від львівських мистецьких студій до таємниць Краківської академії: шлях скульпторки
Спершу Софія навчалася у приватній художній школі у Львові під керівництвом професора Станіслава Батовського (Stanisław Batowski). Через два роки почалася Перша світова війна, але дівчина не залишила навчання. У липні 1915 року записалася на курси скульптури до професорів Зигмунта Курчинського (Zygmunt Kurchinski) та Огюста Родена (Auguste Rodin), які відвідувала протягом року. Саме там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, художником Казимиром Дзелінським (Kazimierz Dzieliński). Паралельно відвідувала:заняття з історії мистецтва у професора Яна Болоза-Антоневича (Jan Bołoz-Antoniewicz) та лекції з філософії у професора Казимира Твардовського (Kazimierz Twardowski) у Львівському університеті.
Наприкінці жовтня 1917 року Софія насмілилася подати документи до Краківської Академії образотворчих мистецтв, і з огляду на талант дівчини їй дозволили відвідувати заняття. Але з обмеженнями. Софія відвідувала заняття та працювала у майстернях академії, проте формально не мала студентського статусу та офіційного сертифіката. Паралельно Балтарович брала уроки малювання у професорів:
- Станіслава Дембіцького (Stanisław Dembiński);
- Юзефа Мехоффера (Józef Mehoffer);
- Ігнація Пеньковського (Ignacy Pinkowski).
У жовтні 1917 року факультет ухвалив резолюцію, яка забороняла жінкам офіційно вступати до академії, залишаючи відкритою лише можливість приватного навчання під керівництвом професорів. Це рішення створило парадоксальну ситуацію: Софія навчалася у виші, але формально залишалася “поза системою”. І була змушена поєднувати прагнення до навчання із суворими правилами, які не передбачали для жінок рівного статусу.
Як перша жінка-студентка відкрила двері Краківської академії для польських художниць
Софія була єдиною дівчиною серед 80 студентів Краківської Академії образотворчих мистецтв, що дало приклад іншим полькам. Через кілька місяців відвідувати заняття стала Іза Полакевич (Iza Polakiewicz), яку прийняли на аналогічних умовах до студії професора Войцеха Вайса (Wojciech Weiss). Згодом до академії взяли ще Софію Рудзьку (Zofia Rudzka). І тільки у грудні 1918 року, після відновлення незалежності Польщі, сенат академії офіційно дозволив жінкам вступати до вишу на рівних умовах із чоловіками. І вирішальну роль у цьому зіграла саме Балтарович-Дзелінська, чия участь у студіях безпосередньо вплинула на рішення педагогів.
Щоб зафіксувати ці зміни, у липні 1920 року міністерство видало рескрипт, який визнавав навчання всіх жінок-аудиторок, прийнятих до того часу, як регулярне та повноправне. Згодом Софія отримала письмові довідки, що підтверджували її освіту. А от офіційного атестата довелося чекати ще довгих 20 років, які були сповнені нелегких випробувань.
Міжнародні успіхи Софії Балтарович-Дзелінської у мистецтві
У 1932 році художниця разом із маленькою дочкою вирушила до Парижа для організації персональної виставки своїх скульптур. Бо попри талант та належну освіту, її роботи майже не купували, треба було заявити про себе. Перший досвід виявився невдалим, але за другою спробою вдалося досягти успіху. У 1935 році дві її скульптури – “Посмішка” та “Панна Данута” – були відібрані для участі в Осінньому салоні (Salon d’Automne), що було дуже вагомим досягненням.
Роботи одразу привернули увагу критиків, а французька преса писала захоплені рецензії, відзначаючи точність форм та живу експресію скульптур. Відомий професор Констанцій Лашка (Konstanty Laszka) навіть особисто привітав Софію, зазначивши, що багато відомих польських скульпторів марно намагалися потрапити на Осінній салон. Ця репліка особливо підкреслила винятковість досягнення молодої художниці.
Перервані плани: виставка в Брюсселі та виклики Другої світової
Але тільки кар’єра Балтарович-Дзелінської почала набирати обертів, як на Європу насунулася Друга світова війна. Софія саме готувалася представити нові скульптури на персональній виставці у Палаці Глас д’Анвер (Palais Glas d’Anvers) у Брюсселі восени 1939 року, але від планів довелося відмовитися. Протягом наступних чотирьох років Зофія жила з дочкою у невеликому будинку на околиці Ясла (Jasło), поєднуючи побутові турботи з музичною освітою, яка давала можливість утримувати себе й дитину.
Повернення до Краківської академії та нові вершини у скульптурі
Вже після завершення війни, у свої 52 роки Софія Балтарович-Дзелінська прийняла рішення повернулася до Краківської Академії образотворчих мистецтв, щоб завершити навчання. Зарахування давало їй змогу отримати атестат, стати членкинею Асоціації польських художників та дизайнерів. Здобувши, нарешті, цей документ, художниця отримала міське призначення до студії на вулиці Слов’янській (ulica Słowiańska). Це забезпечило саме ту стабільність, яку пані Софія так довго виборювала.
Але активно взятися до справи не вдалося. Через серцевий напад Софія змушена була відмовитися від роботи над великими скульптурними формами. Однак вона не здалася. Взялася за створення медалей та менш масштабних фігур, покращуючи майстерність у деталях і точності форм. Після перерви Балтарович-Дзелінська знову взяла участь у:
- Першій Національній виставці медалей у Варшаві у 1963 році;
- “Медальєрному мистецтві у Народній Польщі 1945–1965 років” у Вроцлаві;
- виставці в Ареццо (Arezzo) у 1964 році в Італії.
Ці роботи теж мали великий успіх і згодом увійшли до колекцій Міністерства культури й мистецтва, Національного музею у Кракові (Muzeum Narodowe w Krakowie) та Музею медальєрного мистецтва у Вроцлаві (Muzeum Sztuki Medalierskiej we Wrocławiu).
Міжнародне визнання Софії Балтарович-Дзелінської та престижні нагороди
Велику радість подарувала медаль Асоціації польських художників (Stowarzyszenie Polskich Artystów Plastyków), якою її відзначили у 1961 році. А з нагоди 50-річчя початку самостійної творчості міністр культури та мистецтва вручив Балтарович-Дзелінській нагородою за внесок у польське мистецтво.
У 1970 році пані Софія знову голосно заявила про себе: її роботи були представлені на престижній виставці Concorso Internazionale della Medaglia e della Placchetta d’Arte в Італії. Того ж року скульпторка отримала запрошення на Міжнародну виставку медалей у Венеції. Софія надіслала туди свої таблички, присвячені Іоану XXIII, який до того, як стати папою, обіймав посаду патріарха. Ці події підтвердили: навіть на схилі років, після десятиліть обмежень та труднощів, талант і прагнення здатні подарувати визнання далеко за межами Польщі.
Спадщина Софії Балтарович-Дзелінської: вплив на польське мистецтво та жінок-художниць
З донькою Данутою у пані Балтарович-Дзелінської склалися чудові стосунки. Вони жили разом, і дочка була ще й талановитою ученицею, бо теж обрала фах художниці та скульпторки. Пані Софія пішла у засвіти у серпні 1970 року, була похована на Раковицькому цвинтарі біля матері. У Кракові її приклад показав, що жінка-художниця може домогтися рівних умов і залишити слід у мистецтві. Кожна її скульптура та медаль – це маленький доказ того, що мистецтво не знає обмежень, які намагаються нав’язати люди.