Бали були популярними серед спраглих до розваг і пліток жителів Кракова XIX століття. Усі хотіли бути на знаменитому Краківському балу, пише krakowchanka.eu. Не дивно, що підготовка до нього була великим матеріально-технічним завданням та ліками від нудьги Кракова 1870-х рр.
Від алкогольного гуляння до вишуканого балу
Польський карнавал, також відомий як Масляна, поєднав у собі польську та італійську традиції. Тому й бали найчастіше влаштовували саме в цей період, це правило принесла до Польщі королева Бона, запровадивши водночас масковані та костюмовані ігри. Поряд з цими іграми карнавальний період необхідно було відзначити споживанням величезної кількості жирної їжі та розпивання алкоголю. Масляна була веселим часом, який починався з Нового року і тривав до Попільної середи. Іноді цей період закінчувався за три дні до Попелця і тоді називався м’ясоїдним.
Спочатку бали влаштовували переважно знать і аристократія. Ситуація почала змінюватися з появою балів, організованих для збору грошей на соціальні цілі. Іноді бувало, що аристократія відділялася від простих гостей мотузкою або стільцями.
Ситуацію змінили бали, організовані Артуром Потоцьким, який мав на меті «викорінити саксонські традиції» та показати, що «є шляхетніша розвага, ніж пияцтво та обжерливість».
Бали на кожен смак та соціальний рівень
У 1870-х роках ні в кого не було сумнівів, що саме Краків є польською столицею унікальних карнавальних балів. Відкриваючись традиційно полонезом Шопена, а завершуючись вранці мазуркою, він збирав натовпи відвідувачів. 340 пар танцювали на балу, що відбувся в 1879 році в Сукенніце на честь Юзефа Ігнація Крашевського.
Бали також організувало місто. На запрошення президента Дітля 15 лютого 1868 року до ратуші прибуло багато видатних краків’ян; полонез очолив президент Дітль із графинею Адамовою Потоцькою.
Президент, можливо, не був найкращим господарем у світі (він надто рано ліг спати), але він хотів об’єднати мешканців. Це був егалітарний бал — було запрошено до тисячі осіб. У залі міськради були заслужені для міста гості — аристократи, промисловці, купці, вчені, буржуазія і навіть прості городяни.
Цікаво, що великою популярністю користувалися, наприклад, благодійні бали. У 1875 році у залі Саського готелю був організований бал на будівництво дитячої лікарні, під час якого під мазурку виступили дев’яносто пар.
За роки благодійної акції було зібрано 3 мільйони злотих, переважно для дітей.
У Кракові були й, так звані, тематичні бали, тобто організовані окремими колами: науковцями, фермерами, був також бал медиків чи літераторів.
Рабський бал, тобто бал, який організовували для таборів відпочинку в Рабці, вважався одним із найвишуканіших. Цікавими для краків’ян були і костюмовані бали. Один із таких заходів організував у 1883 році Мистецько-літературний клуб під керівництвом Юліуша Коссака. Учасники мали одягнути костюми часів Яна ІІІ Собеського. Окремі елементи одягу мав розробити сам організатор, який з’явився на балу у військовому вбранні XVII ст.
Найголовніше на балу – вбрання
В кінці XIX століття на балах костюм мав величезне значення. Якщо на заході зіткнулись двоє дам, одягнені в однакові або схожі сукні, одна або навіть обидві з них поверталися додому. Відомо, що, наприклад, Яніна Путткамерівна одягалася в унікальні бальні костюми. Її фірмовою сукнею стала біла атласна сукня, оброблена мереживом. Часто дами прикрашали декольте унікальним діамантовим кольє, а на руки надягали довгі білі рукавички. А у руках вони тримали віяла та сумки з хустками.
Це змінилося на початку ХХ століття, коли більше не було необхідності носити корсет, жінки почали вдягати коротші, вільніші сукні з нижчою лінією талії.Волосся вкоротили. Жіночі зачіски більше не вимагали величезної праці, шпильок, тейпування, шикарних локонів. Незмінним залишилося те, що жінки дбали про індивідуальність своєї зовнішності у стилі, який глузливо називали «краківсько-графським»
Найвидовищнішими балами були редути, тобто ігри, де потрібно було маскуватися. Майстером цього типу церемонії був художник Войцех Коссак. Жіночі карнавальні стилізації увійшли в історію. Серед жінок найбільшу сенсацію своїми костюмами викликала Ружа «Імця» Тарновська в ролі Марії Антоніни, Ага Потоцька в стилізації, наповненій французькою мішурою (золота атласна сукня, стоячий мереживний комір і вишневий пояс на спині) і Войцех, що служив у родині Потоцьких, якого графиня перевтілила в мавпу «в білих панчохах, чорних кюлотах і жаботах».
Бал в особистому житті чоловіків та жінок
Суспільство XIX століття, бідне на розваги, з нетерпінням чекало карнавалу, щоб нарешті дати вихід шаленим веселощам. Бали свого часу виконували ряд функцій. Для одних карнавальні заходи були можливістю виявити національні почуття, для інших вони були важливими через шлюбну функцію. На карнавал з цією метою до Кракова приїжджали заможніші поміщики. Місто на кілька тижнів перетворювалося на шлюбний ринок.
Жінок на балах обов’язково супроводжували чоловіки. Для будь-якої жінки було немислимо з’явитися на них одній. Якщо в певний день чоловік хворів, наприклад, жінка йшла на бал з подругою і чоловіком. Незаміжні жінки приходили з матір’ю або батьком, а на балу проводили час у компанії супроводжуючих. Одразу на вході всі дами отримували карнети, які потім підписували кавалери, які запрошували їх танцювати таким чином.
Що стосується способу запрошення до танцю, то холостяк підходив до дами і, кланяючись їй, висловлював своє бажання якомога ввічливіше і ніжніше, а іноді і у формі компліменту.
Перед початком танців влаштовувалися представлення – дамам не можна було танцювати з чужими чоловіками. Слідкували за тим, щоб під час танцю не надто фамільяризувати з партнером. Деякі правила були абсурдними – танцювати мазурки і котильйо можна було тільки з людиною, яку ви часто бачили вдома у друзів або до кого ходили в гості.
Правила краківського балу
Не кожен міг бути гостем на балу в президента, наприклад. Саме президент надсилав запрошення, які були перепусткою на купівлю квитка, за 750 злотих з особи. Були запрошені ректори університетів, поважні професори, лікарі, підприємці та митці. Кардинал Махарський щороку купував квиток, але він не приїжджав.
Варто також підкреслити, що на межі ХІХ-ХХ століть неможливо було уявити вдалий бал без ведучого. Цю функцію виконували в Кракові Юзеф Водзіцький або Едвард Мишка-Холоневський.
Обов’язковим елементом балів були, звичайно ж, танці. Під звуки музики Шопена веселощі розпочалися з полонезу. Проте найграндіознішою була мазурка, до якої доходили лише після півночі. Коли шаленство веселощів охоплювало всіх присутніх, починалися оберек і краков’яки. Пізніше стали танцювати спокійніше – котильйон, контреданс, вальс, зексер, бостон. Після Першої світової війни наймоднішими салонними танцями були: запальне танго, фокстрот, чарльстон і блюз.
У повоєнний час домінували бали оркестру. Це змушувало людей частіше зустрічатися та веселитися, адже туди, де звучала музика, треба було приходити. Тоді танцювальні вечірки були набагато популярнішими – не лише під час карнавалу, дехто навіть ходив на них щодня, після роботи.
Краків пам’ятає численні бали – в приватних будинках, в орендованих готельних номерах, на курорті, у місцевій знаменитій корчмі. Їх організовували блискуче — поляки й іноземці, інтелігенція, купці й ремісники. Іноді розважали не на балах, а бальними жартами.
