Камінг-аут Марії Дулемб’янки: чи він поставив хрест на її творчості?

Дулемб’янка була художницею, супутницею життя Марії Конопницької, феміністкою та громадською діячкою. Вона прожила шістдесят років, двадцять з яких провела з Марією Конопницькою в, епатажних на той час, любовних стосунках. Конопницька названі на її честь, вулиці, пам’ятники, Дулемб’янка була забута і повернута лише з приводу епатажної сексуальної орієнтації, пише krakowchanka.eu.

Крізь терни до зірок – крізь заборони до освіти

Марія Дулемб’янка народилася в Кракові наприкінці 1858 року. Батько походив із збіднілої шляхти. Проте родина її була небідною, і батьки мали змогу дати освіту своїм дітям. Також не заперечували, коли Марія хотіла художньо розвиватися. Оскільки жінки не могли вчитися, вона поїхала до Парижа, у відому приватну школу живопису Académie Julian. Їй доводиться старатися більше, ніж чоловікам. Цікаво, що жінки платили за навчання більше, тому що вважалося, що це якісь примхи жінок, які мали багатих чоловіків або батьків, і ними не керувало бажання отримати професію, яка б допомагала їм прогодувати себе.

Її роботи виставляли, її помічали, хвалили за талант, вона заробляла портретами. Однак навряд чи вона є добре знайомою нам художницею. І, мабуть, відповідь на питання, чому вона не зробила кар’єру в ті часи, не зводиться лиш до того, що вона зв’язала життя з Конопницькою, пожертвувавши заради неї своїм талантом. Крім того, вона грала на скрипці, знала різні мови, цікавилася багатьма речами.

Стосунки vs Самореалізація: чим прославилася Дулемб’янка

Дехто стверджує, що Марія Дулемб’янка, стала б великою художницею, якби не зустріч із Марією Конопницькою. Ймовірно, вони познайомилися у Варшаві в 1989 році. Обидві брали участь у рухах за емансипацію.

Дулемб’янка боролася за прийняття жінок до числа студентів Краківської школи образотворчого мистецтва та за створення у Львові жіночої гімназії. Вона також регулярно публікувалась у феміністичному журналі «Ster», який видавала Пауліна Кучальська-Рейншміт.

На 20 років старша Марія Конопницька спонукала молоду художницю активізувала жіночозахисну діяльність. Дулемб’янка брала активну участь у з’їздах жіночого активу, виступала з доповідями, публікувала статті, організовувала показові акції.

У 1902 році вона прочитала в Кракові лекцію про художню творчість жінки, що надихнуло її опублікувати в 1903 році текст «Про творчість жінки», опублікований у збірці статей «Голос жінки в жіночому питанні».

Обох Марій, однак, об’єднували не тільки спільні ідеали. Хоча ніхто з них офіційно цього не зізнавався, їхні стосунки були дуже «інтимними». Вони створили партнерство, яке на початку ХХ століття важко було назвати прийнятним.

За терміном «друг» було занадто багато недомовлених слів, а термінів «лесбійські стосунки» чи «партнерські стосунки» просто не існувало в тогочасній номенклатурі. На рубежі ХІХ-ХХ століть жінка могла бути лише незайманою, заміжньою, овдовілою і, можливо, дуже рідко, розлученою, а інших варіантів тодішня мораль взагалі не допускала.

Сьогодні можна тільки здогадуватися, що їх пов’язував гарячий роман. Дві жінки дуже швидко зійшлися разом і стали майже нерозлучними. У своїх листах до дітей Марія Конопницька одразу змінила одноособову форму на «ми», а свою партнерку називала чоловічим іменем «Пьєтрек». Вона також не мала стосунків з жодним чоловіком до кінця свого життя.

Як депутат міської ради у Львові 1919 року як посланник Червоного Хреста та делегат Комітету Тимчасового уряду для розслідування становища військовополонених та інтернованих в українських таборах, вирушила в небезпечний шлях. Мандрували верхи серед заметів, у люті морози. Вони захворіли на тиф від хворих польських військовополонених. Після повернення до Львова їх зустріли захоплено. Марія Дулемб’янка померла від тифу незабаром після повернення. Похорон Дулемб’янки був однією з найбільших траурних демонстрацій у Львові. На ньому були присутні багато жінок, серед яких одинокі матері та безпритульні діти, її колеги, представники міської влади, багато поляків і українців. Указом Президента Республіки Польща Ігнація Мосціцького від 19 грудня 1930 року за діяльність у відвоюванні незалежності була нагороджена Хрестом Незалежності. 

.,.,.,.